Мені знається, що “Загадковому нічному інциденту із собакою” створили образ книжки, яку має прочитати кожен. Не тому, що вона якась геніальна, а тому, що оповідач ніби має інший склад розуму й таким чином ми зможемо зрозуміти інших людей краще. Більшість легко буде це підтримувати, не зважаючи на той факт, що це далеко від дійсності. Про це говорить сам автор: він лише взяв “дивні” звички багатьох своїх знайомих, додав дійсні поведінкові особливості людей з розладами, перемішав та посипав своєю фантазією. Про глибоке дослідження наче не було мови. Я взагалі раджу прочитати його інтерв’ю, де він коментує свою книгу та той ефект, що вона спричинила, перед тим як за неї братися — можливо ви уникнете неправильних умовиводів. Ця історія навіть створила проблему: її іноді пропонують правоохоронцям як такий собі посібник. Марк Геддон каже, що хотів лише відкрити новий світ для ознайомлення, бо проблема дійсно важлива. З іншої сторони, він радий, що її розглядають у школах та радять підліткам. І я можу таке допустити, але вона має стати лише одним із багатьох ілюстрацій та шагів — доволі кволих та роздутих, — до розуміння різноманітних відхилень від норми, яка існує зараз (все може змінитися у майбутньому й це стане різновидом норми). Хочу навести приклад погано прописаної особливості головного героя. Він може лягти на підлогу та почати кричати, якщо щось відбувається не так, як йому зручно: його доторкнулися або навколо забагато людей. Заспокоїти його не вдасться: має пройти саме. Але ось він сам їде з маленького міста до Лондона й добирається до місця призначення в той же день! Як би автор не описував різноманітні проблеми з якими Крістофер зіштовхнувся під час цієї подорожі — не вірю, бо йому це не під силу. А ще у нього завжди з собою швейцарський ніж, який він хотів дістати у кожній зустрічі з незнайомцем. Знаючи як цей хлопець б’є своїх батьків і поліціянтів, думаю, він реально може когось зарізати. Чесно, я взагалі не розумію, що автор хотів цим сказати. Окрім спірної репрезентації, роман також має щонайменше декілька проблем з художньої точки зору. По-перше, тут є розділи, в яких просто освітлюють якісь цікаві факти (давно відомі, але це може бути завдяки тиражу книги й року публікації). Якщо їх прибрати, то це ніяк не вплине на історію, а вона й так коротенька. По-друге, кінцівки тупо не має — все в один момент закінчується. З однієї сторони приймаю факт, що це ніби пише сам Крістофер, якому скоріше за все не зрозуміло, як треба робити кульмінацію та розв’язку. Але ж я, як читач, не отримую ніякого задоволення від такого дійства. Це випадок, коли автор хотів зробити щось важливе, підняти тему для обговорення, але все вийшло з-під контролю. Масштаб розголосу, попри посередню якість, м’яко кажучи, вражає. Привіт Евангеліон!

Ця книжка нагадує одразу декілька вже прочитаних мною книжок: "Страшенно голосно і неймовірно близько", "Кішка, яка бачила все. Мовчазний свідок" і трохи "Коли Бог був кроликом". Скрізь оповідь ведеться від імені дитини, нарочито безпосередньо і розкуто, є мандрівка-пошук, підіймаються далеко не дитячі проблеми. "Загадковий нічний інцидент з собакою" вирізняється з-поміж них акцентом на те, що герой - аутист. Тож, спочатку автор предоставляє такий собі ніби "словник понять" для тих, хто не знає, як відчувають себе аутисти. Ми дізнаємося, як Крістофер розуміє брехню, метафору, як важко йому розпізнати гумор тощо. У книзі дуже багато різних дотошних фактів, бо якщо вже Крістофера щось цікавить, то цікавить ґрунтовно. Зате на життєві труднощі герой реагує без емоцій, і тому, хто не знає суті його захворювання, це може видатися жахливим. Доволі цікаві подорожі Крістофера у пошуках вбивці собаки. Він поволі збільшує свій світ, знайомиться з новими людьми, хоч це йому й дуже важко дається. Але завжди він залишається безпосередньою дитиною, хоч і не такою, як усі. Завершення історії точно має сподобатись.

Книга Марка Геддона "Загадковий нічний інцидент з собакою" - це трохи детективна історія, в якій головним розслідувачем виступає хлопчик-аутист. Одного разу він знаходить мертвим сусідського собаку і твердо вирішує з'ясувати, хто ж позбавив життя тварину. Йому доведеться дізнатися багато чого нового в процесі свого розслідування, в тому числі про себе та свою родину. Він живе сам із батьком. Ця книга - це спроба показати нам, звичайним читачам, яким бачать цей світ люди, що мають аутизм, допомогти нам краще їх зрозуміти і приймати такими, які вони є. Тобто це інклюзивна література. Не знаю щодо саме детективної складової, але саме ось цей момент мене дуже потішив - це вперше я читала книгу, в якій головний герой - аутист. І, сподіваюся, що не останню. Книга загалом цікава, вона доволі невеличка - на один чи два вечори. Приємно здивувало також і те, що розгадку я не змогла віднайти самостійно, за це також плюс. Мені сподобалося те, як автор фіналізував свою історію - від таких книжок робиться тепло на душі.