Це найбільш іронічна, жива, актуальна та життєствердна книга про життя з психічним розладом, яку я коли-небудь читала. Марта — досить незаурядна дівчина. Вона живе в сім’ї митців (мама-скульптор-алкоголік, тато-поет-емоційно відсутній), стосунки яких, м’яко кажучи, токсичні. А ще в неї є сестра Інґрід — і вони дуже близькі. Марті пророкують велике майбутнє, адже вона має хист до письменництва, незаурядно мислить і загалом має відмінне (іронічно британське) почуття гумору. Але в підлітковому віці в її мозку “щось вибухає” і в неї з’являється психічний розлад. Ніхто не знає — який саме. Дівчину водять до різних лікарів, їй виписують різні ліки — але нічого не допомагає. Як наслідок, у головної героїні з’являється ярлик — “проблемна”. Сама Марта вчиться жити зі своїми “особливостями”, майже до кінця книги не розуміючи свого діагнозу. Та ще і як жити! Вона встигає вийти заміж — розлучитися — кілька років посумувати в Парижі — повернутися до Лондона — знову вийти заміж — прожити купу досвідів. Найцікавіше, що авторка не розкриває діагноз героїні, залишивши на його місці ____. Таким чином, читач може сам підставити психічний розлад — без певної категоризації. Другий цікавий погляд на проблему в тому, що діагноз — це не все життя. Чіплятися за нього, оточувати себе людьми, які “все розумітимуть” — теж не вихід. Марта потрапляє в пастку своєї “інакшості”, де прикриваючись психічними проблемами вона сама собі псує життя — в роботі, з сестрою, чоловіком і з усім оточенням💔 Sorrow and Bliss — це неймовірний стиль авторки, де водночас хочеться обійняти головну героїню і регатати над їх із сестрою чорним гумором. Це тонка, філігранна робота із дослідження внутрішнього світу людей, які мають психічні розлади. Можливість подивитись на “нормальність” їх очима. Тут все трохи глибше, ніж “людина з психічними проблемами”. Перш за все — це портрет людини. Жінки, яка заплуталась. Якій радісно і боляче. Яка не знає, чи хоче вона дітей. Яка не знає, як влаштувати свою кар’єру. Яка все життя не може пробачити матір, а потім у найтемніший момент свого відчаю зближається з нею. Яка сприймає це життя на більш тонкому рівні, і від цього є особливою. І тільки потім — її діагноз.