Ну от і відбулось знайомство із ще одним сучасним українським письменником. Читається легко, швидко, моментами захопливо. Але, по правді, я не можу сказати, що книга мені сподобалась. Вона на один раз. В принципі для мене всі детективи одноразові, бо перечитувати їх немає сенсу. Що ми маємо? Головний герой - Максим Ґедзь, приватний детектив, ну або вважає себе таким. Максим втратив на війні руку і йому нелегко з цим змиритись. Відповідно з роботою важко. Але так, як він колись був міліціонером, то й вирішив отримати ліцензію детектива. До цього він отримував замовлення переважно від ревнивих дружин, але одного разу йому замовили розкрити вбивство. Чому цим не займалась поліція? Бо вони списали все на нещасний випадок. Замовив розслідування ворог дитинства Макса - Віктор Овсієнко. Його дружина Марина загинула декілька місяців тому. Чому Віктор був впевнений, що це саме вбивство? Марина була непристебнута, а вона пристібалася завжди. Макс береться за діло, але більш з матеріальної точки зору, адже гроші йому необхідні, а у Віті їх забагато. Також у книзі підіймаються різні соціальні проблеми. Зокрема тема тварин в цирку, догхантерство, домашнє насилля і навіть паркувальні місця для інвалідів. А ще це книга про самовдосконалення. Тому що Макс не є ідеальною чи навіть хорошою людиною. У нього свої секрети в шафі минулого, але радує, що він намагається стати кращим, можливо, це йому й вдасться. Взагалі, серед всіх персонажів книги я симпатизувала лише трьом - Тамарі Іванівні, Дашці і Лакі (останній взагалі собака).