Як завжди, автор чудово переплітає містику, символізм, психологізм і драму життя кожного з героїв. Далеко не все розуміла, читаючі, але це не заважало моїй цікавості триматися до кінця книги.

Неймовірна книга! Дуже цікава

«Книга Еміля» — це для мене значно більше, ніж історія про дитячі травми. Це книга про життєвий шлях людини: про те, який шлях вона обирає, коли йде до своєї мети, які висновки робить на цьому шляху і як її вибір зрештою визначає не лише її власне життя, а й те, що вона передасть далі — своїм дітям і наступним поколінням. Мені здається, одна з головних думок книги — у тому, що життєвий шлях складається не лише з того, чого ми хочемо досягти, а й з того, як саме ми до цього йдемо. Чи оберемо правильний, хоча й складніший шлях, чи підемо легшим? Чи не дозволимо своїм травмам, образам і минулому спотворити нашу мету? Чи зможемо, незважаючи на те, що з нами зробили інші, самі залишитися людьми, якими хочемо бути? У книзі дуже багато символізму, і, мабуть, я не змогла осягнути його весь. Але саме ця багатошаровість робить її цікавою для роздумів. Водночас читати її мені було непросто — не через сюжет, він цікавий, а через велику кількість символів і, як мені здається, прихованих сенсів. Іноді здавалося, що за кожною подією та кожним персонажем приховано ще один сенс, який потрібно розгадати. Тому для мене це історія не лише про травму, а передусім про вибір. Про те, що ми отримуємо від свого минулого, але не обов'язково повинні залишатися його заручниками. І про те, що, прямуючи до своєї мрії, важливо не втратити себе та не перетворити саму мрію на щось зовсім інше. Над цією книгою я розмірковувала близько тижня після її прочитання. Щось переосмислювала, про щось думала, намагалася зрозуміти окремих персонажів та їхню роль. І для мене це, мабуть, одна з ознак хорошої книги. Не обов'язково тієї, яку легко читати або яка одразу дає всі відповіді. Але тієї, яка не забувається одразу після того, як ти її закриваєш, а залишається у голові — у своїй окремій комірці. 🙂