Я звернула увагу на цю книгу, бо десь прочитала (можливо, в анотації, чи у відгуках інших читачів), що стиль Кунца дещо схожий на Стівена Кінга. Окрім того, мене зацікавила і сама анотація. Що я можу сказати про книгу? Можливо, трохи віддалено вона і нагадує Кінга, але дууууже віддалено. Такий собі Кінг на мінімалках. Читалася вона досить легко і цікаво, хоча місцями сюжет трохи провисав, і ставало трохи нудно (там, де йшла мова про спецагентів). Інші ж моменти було навпаки дуже цікаво читати, особливо ті, що стосувалися спілкування з собакою. Загалом, у книзі йдеться про те, що з таємної генетичної лабораторії тікають двоє піддослідних, - два створіння: одне з яких має надзвичайні розумові здібності, а інше - машина для вбивства. І от саме про них, про їхню подальшу долю і розповідається у книзі. А також про людей, які трапляться на їхньому шляху. Не можу сказати, що книга викликала у мене якісь бурхливі емоції, або якось дуже вразила. Для мене це такий хороший середнячок, який з задоволенням прочитуєш один раз, але повертатися до нього більше не хочеться. Чи читатиму я ще Кунца? - Не знаю. Кажуть, що ця книга у нього найкраща. Можливо, ще якось спробую почитати щось у нього, але великих надій на те, що мені сподобається його творчість, не покладаю. Одним словом, якщо маєте бажання почитати щось цікаве містично-романтичне, але не очікуєте Вау-ефекту, то можете звернути увагу на цю книгу.

Я прочитала не так багато книг Діна Кунца, але "Хранителі" - одна з найкращих. Більше того, я чула від людей, які орієнтуються в творчості Діна Кунца куди краще, ніж я, що це взагалі один з найкращих його романів. Тому якщо ви хочете познайомитесь з його книгами, але не знаєте з чого почати - зверніть увагу на "Хранителів". Роман починається, коли Трейвіс Корнелл у день свого тридцятишестиріччя вирішує покінчити з собою. Він приїздить у безлюдне місце і зустрічає там собаку, який явно хоче аби Трейвіс забрався звідти подалі. Спершу Трейвіс відчуває лише здивування та цікавість, але поступово в ньому наростає занепокоєння та страх. Він забирає звідти собаку та повертається з ним додому. Пізніше вони знайомляться Норою Дейвон і пес відчуває, що їй загрожує небезпека. З часом з'ясовується, що пес, якого Трейвіс назвав Ейнштейном, не звичайний. Його інтелект був штучно посилений в секретній лабораторії, з якої він втік. Але пес - не єдиний, кому вдалось вибратись звідти. Паралельно розгортається лінія божевільного кілера, який мріє досягти безсмертя. Він одного за одним знищує вчених, що працювали в лабораторії і, врешті, починає полювати на пса і тих, хто його прихистив. Одразу ж скажу, що стиль Діна Кунца геть НЕ схожий на стиль Стівена Кінга. Я взагалі не розумію, звідки пішла думка, що Кунц - це такий собі "Кніг на мінімалках". Кінг просто обожнює заглиблюватись у психологію героїв, роздивляючись їх мало не під мікроскопом, тоді як Кунц більше зосереджений на дії. Кунц любить однозначних героїв і однозначні фінали. Це просто якісний фантастичний триллер, автор чудово нагнітає саспенс. Коли до героїв поступово підбираються аж дві смертельні небезпеки, а вони і не підозрюють про це, можна всі нігті згризти. Я зовсім трошки незадоволена фіналом, Кунц викрутив в останній третині саспенс просто на максимум і від розв'язки очікуєш якогось прямо епіку, але якось швидко усе відбувається. А так, я отримала все, що очікувала, і навіть більше. Тому ставлю книзі тверді 9 з 10.

Я дуже люблю творчість Стівена Кінга, тому начитавшись Короля «гуглив щось похоже на Кінга», і знайшов у цьому списку Кунца. А на українській мові можна купити тільки «Хранителів», тому цю книжку я і обрав. І мені здається це не зовсім «копірка» Кінга, про саму ідею сюжету «Хранителів», зав’язку і справді можна, сказати що це щось схоже, але це абсолютно самодостатній роман, із своїм стилем, взагалі не похожим на Кінга. В цьому творі зовсім інша атмосфера, і це не означає, що вона гірша, вона просто інша. Тому слід віддавати належне автору. Я дуже ціную хороші історії з чудовими персонажами, і в романі Діна Кунца я це знайшов. Сюжет має декілька ліній із сторони різних персонажів, на зустріч яких ти водночас чекаєш, так і боїшся цієї зустрічі. Адже у автора чудово склалось із нагнітанням небезпеки для персонажів, яких я дуже полюбив, і добряче примусив переживати за них, і у що ці переживання випливуть в кінці. Крім дуже гарних людських персонажів, хочу виділити собаку, який із ще одним «проєктом» і стали причиною всієї «веселухи», яка розгорілась у книжці. Це Енштейн, і він просто чудовий, слідкувати за його діями і пригодами ну дуже цікаво. В цілому книга не ідеальна, але вона точно дуже хороша і варта того, щоб її прочитати, а я думаю, що через деякий час і перечитаю її. Але і наполегливо рекомендувати її я теж не можу всім. Кому цікаво, варто спробувати.