Дуже нудно, схожа на опис сну та марень. Для людей з логічним мисленням дуже важко дається. Все дивне, від поведінки до діалогів.

Тягуча-тягуча історія, яка наближається до магічного реалізму, але, як на мене, за атмосферою до нього не дотягує. Це радше оповідь довгого нескінченного нелогічного сну. Герой може їхати через усе місто кілька годин з готелю до кафе, а потім виявити, що кафе це знаходиться в тому таки готелі, не пригадувати, чи хлопчик є його сином і які стосунки пов'язують його з матір'ю цього хлопчика. Попри безсюжетність і таку собі примарність подій, є кілька чітко визначених мотивів, котрі зі скрупульозністю розробляє автор: сімейні стосунки та затхлий клімат культурної еліти маленького містечка. У цьому всьому є раціо, вдало описано поведінку хлопчика (як і в "Художнику хиткого світу"), є міжрядкові смисли й символізм, але мені все одно було нудно читати цей грубасик, і це ще я прихильниця Ішігуро.