Все з'являється зі світла. Того світла, що рухається швидше, ніж будь-що у Всесвіті. Того, що розсікає будь-яку темряву. Того, що пронизує час. І ось просто у нас на очах світло перетікає у форму: чиїсь ноги миготять по піщаному березі моря. Лунає важкий подих — просто тут, поруч із нами. Хе, хе, хе! Швидко стукотить серце. Босі ноги залишають нетривкі сліди на піску. Роман у білій майці і шортах мчить по пляжу. Позад нього мерехтить тінь переслідувача. В очах тридцятирічного чоловіка — страх і відчай.
— Всередині кожного чоловіка спить звір, — говорить голос, що з'явився нізвідки.
— Чоловік може заперечувати це, намагатись не бачити зла в собі, — говорить голос, що з'явився зі
світла. — Проте в одну прекрасну ніч звір прокинеться. І тоді чоловік зрозуміє, що прагне — вбивати!
«Убий його!» — немов наказ лунає всередині нас, і Роман падає на пісок.
— Ні, благаю… Не треба… — шепоче він і озирається. Його очі наповнені жахом.
Тінь наближається до нього. І, перефразувавши Террі Пратчетта, варто сказати, що яким би хвацьким і швидким не було світло, всюди, куди воно прибуває на нього уже чекає хтось інший. Пітьма. Пітьма УЖЕ чекає на нього.
Fade-in fade-out.