Граф, який усе почав- Класика, яку екранізували, переосмислювали. А іноді ґвалтували сюжетно і стилістично так часто, що багатьом здається, що вони точно знають книгу. Але оригінал – зовсім інша історія. Він весь у листах та щоденниках, які писали при свічках у перервах між нападами жаху. Канцелярська рутина у стилі «перевірив документи, порахував рахунки» досить раптово переростає у подорож до давнього зла. І атмосфера жаху, що повільно підкрадається. Деколи дуже повільно. Зараз сюжет може здатися простакуватим, а оповідання — неквапливим, ніби Стокер на кожній сторінці перевіряв, повноцінно ви поринули в атмосферу чи ще ні. Подекуди так і хочеться сказати: «Давай вже ближче до укусу!». Але ж ні. Книга писалася, коли люди не могли обмінюватися голосовими, кружальцями та мемами. Спробуйте створити саспенс, якщо ваші герої мають єдиний спосіб зв'язку — поштову карету, яка їде три дні. І це — експрес... Ось що по-справжньому цікаво: оригінальний Дракула виявився набагато простіше більшості своїх екранізацій та фанатських продовжень. Спостерігати, як з одного роману виріс цілий міні-всесвіт — від готичних страшилок до романтичних красенів-вампірів з ідеальними вилицями — окремий рівень задоволення. Але якщо хочеться повернутися до джерела — воно тут. Чесний, похмурий, іноді тягучий, але напрочуд живий. Читається легко, якщо не чекати на екшен, а налаштуватися на атмосферу. На повільний жах, що підкрадається так само, як у книзі підкрадається сам граф. Тихо. Не поспішаючи. Майже чемно...