Скільки життів може прожити людина? Принаймні, одне. Утім, головні персонажі цієї книги спромоглися прожити два життя, а дехто – навіть три. І магія тут не до чого. Все почалося давно, у 1916 р., коли по невеликих канадських містах і селах вирували великі пожежі, які забрали із собою багато людських життів. Молодий хлопець на ім’я Тед Бойчук втратив усю родину під час Пожогів 1916 р., а також втратив зв’язок із деякими близькими йому людьми, і цю трагедію він носив за собою всюди, де намагався почати нове життя. Він намагався жити заново, віднайти новий сенс життя, але все було марно. Він був, мов роз’ятрена рана. Він пізнав світ, і на його долю припало більше, ніж переживає звичайна людина. І тоді він вирушив на пошуки свого раю, раю в лісах, де час ніби вповільнюється, навколишнє ж здається нереальним. Його хатинка в лісі незабаром перетворилася на хутір (утім, незаконне поселення), адже до Теда приєдналися інші заблукалі в світі людей душі – Том і Чарлі. Тед був зламаним створінням, Чарлі – закоханим у природу, а Том пережив усе, що тільки можна. Позаду вони лишили життя, за яким без жалю зачинили двері, без жодного бажання повертатися. І їм поталанило отримати друге життя. У лісі вони усвідомлювали свою силу, широко вдихали світ, осягаючи свою належність до всемогутнього Всесвіту. Вони вже не були молоді й інстинктивно відчували присутність смерті, але гнали її. Багато років потому на їхньому хуторі (уже без Теда) оселилася жінка Марі-Денеж, життя якої було сплюндроване через байдужість її сім’ї. Вона не трималася за світ людей, натомість у неї була велика жага до життя, адже більшу його частину вона втратила. У Марі-Денеж було лише це життя – перше, і вона за нього трималася. Утім, комусь вона спромоглася подарувати третє життя і все своє нерозтрачене кохання. Глибока, захоплива, вражаюча історія про таких різних людей та їхні трагедії, які об’єдналися через неспроможність жити в людському суспільстві, але які відчували світ і життя краще за будь-яку іншу людину.

Жослін Сосьє "Дощило птахами" Здається, якби у цій книзі було лише два словосполучення, які постійно звучали на усіх 160 сторінках, я б читала її і пищала від захвату... Дощило птахами... Великі Пожоги... У цих чотирьох словах уміщається така сила-силенна усього!!! Я не можу вповні сформувати свої враження. Десь розбігаються слова і просто дурнувата усмішка з№являється. Тут так багато різноманітних відтінків окремих почуттів. Любов... Повага... Страх... Надія... Бажання... Ти ніби усе це знаєш, щось навіть відчував, але тут все набуває нового звучання, нових форм, нового змісту. І, найдивніше, написано так, що перед очима бачиш не Канаду, а поліське село, густий поліський ліс. І усе це не чуже, а твоє, рідне. І ти знаєш кожного, з цієї книги. Хитро посміхаєшся, коли читаєш якийсь епізод - ти ж то знаєш, про що автор промовчав, а де прикрасив ;-) Такі книги вчать ширше дивитися на життя. Вони розкривають півтони. Змушують замовкнути моралістів. Вони навіть сіре уміють показати так, що емоції від нього стають різноплановими і барвистими. Вони показують приклад. І демонструють повагу. Однозначно раджу!

Книга Жослін Сосьє "Дощило птахами" заінтригувала мене уже своєю назвою, такою поетичною і милозвучною. Мова авторки теж врази і зачарувала. Тут хочу відзначити якісний переклад. Сюжет розвивається спокійно, не дуже динамічно. Але певні недомовки і таємниці захоплююсь увагу і вже не можеш відкласти книгу, бо хочеш знати, що насправді там відбувається. Тут є і історичне тло: Великі Пожоги - пожежі, які відбувались у Канаді. Кілька сюжетних ліній розвиваються паралельно, поступово поєднуючись і пояснюючи одна одну. Розповідь ведеться від імені різних людей, показуючи їх точку зору на ті події, які так неочікувано почали розгортатись в їхньому житті. А ще мене вразило те, як тонко і гарно написано про любов і старість. Про людську гідність, яку ми можемо втратити з віком чи внаслідок хвороби, але яка залишається головною потребою бодай навіть десь далеко в глибині душі. Про почуття старших людей, їх бажання і страхи. Особливо про страх смерті. Вони багато думають і говорять про смерть, що не дивно. Але кожен сприймає її по-різному.