«Жінка-бомба» — найвідоміша драма сучасної хорватської письменниці Івани Сайко. У ній яскраво представлені домінанти своєрідної антипоетики авторки, яка відкидає принципи класичної драми і втілює в своєму тексті енергію бунту проти усталених правил. Центральною дійовою особою драми є жінка-(само)вбивця, яка готується виконати своє терористичне завдання. Актуальності монодрамі І. Сайко надає не лише тема тероризму, але й намагання авторки протиставити деструкції креативність. Письменниця надає голос жінці-бомбі, проте не намагається зробити її героїнею. У п’єсі звучать два основні голоси: не менш значущим, ніж голос персонажа, є голос самої авторки. За свідченням І. Сайко, «“­Жінка-бомба” — монолог, у якому беруть участь жінка-бомба, політик без імені, його охоронці й коханка, Бог і хор ангелів, один хробак, Мона Ліза Леонардо да Вінчі, двадцять моїх друзів, моя мати і я». Авторка у цій п’єсі торкається багатьох проблем сучасного світу, а також вічних тем мистецтва: смерті й народження, шаленства й бунту, складної природи жінки.