«Завтра, завтра, завтра» — одна з моїх улюблених книг. Це дуже щира й емоційна історія про дружбу, творчість і складність людських стосунків упродовж років. Особливо цінним для мене був опис процесу створення ігор — читати про це було по-справжньому цікаво, адже я й сама працюю в цій сфері. Роман тонко показує, як народжується творчість, скільки в ній пристрасті, болю й непорозумінь. Це книга, яка надовго залишається з тобою й до якої хочеться повертатися.

Коротко про сюжет: кілька розробників ігор, їх стосунки і шлях від знайомства до успіху… і трошки далі. Але це лише оболонка. Роман насправді про набагато глибші теми. Мене зачепило, як людину, яка сама трохи цікавилась геймінгом (був такий грішок у моїй біографії): 1. Процес створення ігор 2. Цікаві і дивні персонажі, які розвиваються по ходу руху сюжету 3. Чудово показаний процес “творення” і “співтворення” 4. Життя національних меншин у США 5. Сегрегація “полукровок” і людей з інвалідністю 6. Переживання від злетів і падінь героїв 7. Освітній процес у Массачусетському технологічному інституті З мінусів: 1. Іноді конфлікти між героями виглядали штучно 2. Забагато сегрегації за принципом кольору шкіри 3. Нерівний розвиток сюжету В цілому книга хороша. 8/10. Якщо хочеться нескладного, але цікавого і не примітивного чтива — це хороший вибір.

Перші 100 сторінок захопливо і приємно, наступні 50 цікаво- що ж далі, а потім описи стають одноманітні і нудні... Інтерес ще може врятувати ностальгія за старими іграми або цікавість до мелодрами. Якщо не має ні того, ні іншого, то книжка буде однозначно нудною. Ні в яке порівняння із блискавичним Фікрі вона не йде