Цю книгу мені дуже радили. Однак мені - великому любителю котів - вона зовсім не сподобалась. І ось чому. Сюжет нуднуватий, нединамічний, мало подій. Крім того, мені дуже не сподобалась сексуалізація автором тварин, в даному випадку - кішок. А враховуючи, що жодна тварина (окрім молодих дельфінів) не займається сексом просто так, для задоволення, а лише для розмноження (це науковий факт), то фантазії автора на цей рахунок інакше як хворими не назовеш. Читати детальний опис сексу тварин просто гидко. Без цих фантазій автора книжка цілком підійшла б для сімейного прочитання і для дітей. А так, 18+. Та й тема не нова. Оповідання від імені кішок відомі в літературі, і у цьому зв'язку є набагато цікавіші за сюжетом і драматургією твори - наприклад, Сетон-Томпсон "Королівська аналостанка". Нарешті, жахливий переклад. Особливо наявність недоречних полонізмів (мешти, люстро, фотель, фіранки) замість рівноцінних українських слів, англіцизмів (перцепції), новомодних, але ніде, окрім як в книжках, не вживаних правил правопису (Атени), неправильний переклад географічних назв (о. Сіти замість Сіте в Парижі). Єдине, що сподобалось, - розповіді кота Піфагора про різні історичні події, пов'язані з кішками. Тут почерпнув для себе щось нове.

Бернара Вербера на написання цієї книги надихнула його власна кішка! Головні герої - Бастет і Піфагор. Домашня кішка і лабораторний кіт. Вона хоче порозумітися з людьми. Для цього вона муркає на різних частотах. Але люди її не розуміють. Він - лабораторний кіт, який має доступ до Інтернету і знає все про історію людей і котів. Роздуми про історію людства, про почуття і вчинки - найбільше вразили. В цій історії є війна і розмови котів про неї зараз дуже гостро сприймалися. Вербер майстерно спливає фантастику з історією і додає філософії. Мені такий коктейль подобається. Хоча місцями вже було забагато фантастики)