Гарна і сумна історія одного життя. Старий дворецький, їдучи до жінки, з якою колись разом працював, згадує минуле. І, виявляється, свого життя він не мав. Його він присвятив свому колишньому господарю. І своїй професії. Нічого особистого. Робота, гідність, вишкіл. Він навіть не зрозумів, що його кохали. Та, здається, він і зараз нічого не зрозумів. Всі думки про нового господаря. Лиш би йому догодити.

Можливо через труднощі перекладу або специфічний стиль, але книга залишилася недочитаною. Написана наче про сучасність, але трохи на даний момент неактуальну. Хто зна.

Уявіть собі замшелу англійську класику, від персонажів до стилю викладу, і щоб там обов'язково брали участь лорди, маєтки та дворецькі. Уявили? Ну ось це воно і є, незважаючи на те, що це витвір японця з кінця вісімдесятих. Практично вся книга - це великий флешбек, що описує життя дворецького-гг протягом приблизно 30 років, з акцентом, звичайно, на його професійній діяльності. Він описує свої обов'язки та дії, обстановку вищих сфер (у маєток його роботодавця містера Дарлінгтона заїжджали особистості такої величини, як сам Черчілль), типово британський підхід до політики, що зустрічається ще в незабутніх "Дивних кроках" Честертона, та інше в тому ж дусі. Є навіть рефлексія на тему того, яким має бути справжній дворецький, як ніколи не втрачати обличчя і ставити професійну гідність вище особистих інтересів. Хоча рецензенти нерідко розливаються солов'ям на тему того, як міг японець написати настільки британську річ, чергово нагадаю, що саме японці це хлопці, близькі за менталітетом до англійських жинтельменів і леді. Результат значною мірою нагадує мені бенксівську "Вулицю розпачу", лише в лайтовому варіанті: теж глибоко ретроспективний погляд на радісні та нерадісні події, які мали не те щоб щасливий фінал, але при цьому з англійською стриманістю і тому набагато менш емоційні в принципі.