Я чомусь завжди обходила цю книгу стороною, бо була впевнена, що я у дитинстві бачила екранізацію і вона мені не сподобалася. Але по щасливому збігу обставин мені довелося прочитати "Білий Олеандр", і моєму здивуванню не була кінця. По-перше, сюжет мені виявився зовсім незнайомим, тому я екранізацію точно не бачила. По-друге, я відірватися від історії не могла. Головна героїня книги, Астрід, усе своє недовге життя просто обожнює свою неповторну матір. Вона нею захоплюється, вона її наслідує, вона прагне бути такою як вона. Але чим старше дівчина стає, тим більше недоліків починає помічати у характері і поведінці матері. А потім стається той самий переломний момент - її матір саджають до в'язниці, а дівчина починає кочувати від однієї прийомної сім'ї до іншої. І те, що Астрід доводиться переживати у цих незнайомих людей, те як мати навіть із в'язниці продовжує отруювати доньці життя - це усе на стільки впливає та перевтілює Астрід, що з однієї сторони вона стає сильною особистістю, якій уже і море по коліна, а з іншої сторони дівчина досі мріє про любов та схильність своєї матері, яких так бажала з самого дитинства та яких ніколи не мала. Книга дуже сильна, вона не може залишати байдужим ні одного читача.