Вонгозеро. Епідемія - Яна Вагнер. Почавши читати цю книгу я подумала лиш одне - як добре, що вона не потрапила мені до рук в березні 2020, а то б моя параноя прикрасилася багатьма новими штрихами. Ця постапокаліптична книга, напевно, найбільша з ефектом присутності. Тут вам і респіраторний вірус, що косить всіх підряд, і карантинні заходи, і нерозуміння того, що коїться, і брехня влади, що все під контролем. Ну, тобто читаєш і прямо таки хвилі мурашок ловиш. Розповідь ведеться від жінки Анни, якій не подобаються практично всі люди, що її оточують. Окрім сина Сергія, та сина Мишка від першого її шлюбу. Цей момент трішки муляв око. Ми дізнаємось про епідемію грипу, який вбиває буквально за декілька тижнів і має летальність якщо не 100% то 90 з гаком точно. Герої спостерігають за розвитком з котеджного містечка під Москвою і розуміють всю серйозність ситуації лише після появи свекра на їхньому порозі та мародерства військових. Саме після цих подій, компанія з 11 чоловік і починає свою гонку з зараженням. Ціль - дім на озері, в глушині, без людей. Адже зараз люди - це майже завжди смерть.

Це була б дуже крута, фантастична історія, якби світ не переживав подібну ситуацію в даний момент. І зважаючи на це, мурахи по шкірі від цієї книги. Книга вперше була опублікована в 2011 році. І хочеться сказати авторам, які вигадують ось такі історії: «Годі давати цим шалених вченим ідею щодо нових способів знищити людство». Бо це ж хтось із них книгу прочитав і подумав: «Хм, я точно зможу створити вірус, який буде косити людей за 48 годин». І він же втілив це в життя. Оповідь ведеться від жінки на ім`я Анна, яка проживає за межею міста зі своїм чоловік Сергієм та сином Михайлом. У Москві проживає її мама та чоловік туди їздить на роботу. І от в один прекрасний момент почалися масові захворювання, Москву закрили на в`їзд та виїзд, з продуктами стало скрутно. А найстрашніше стало, коли усі можливі комунікаційні станції перестали працювати. І тепер не зрозуміло, що діється у світі, як з цим бореться влада, і що робити населенню. І головне – як з цим боротися? Сім`я живе собі в своєму будинку на окраїні і надіється, що скоро це все припиниться. Що хтось прийде і їм допоможе. Але коли по сусідніх будинках почалися рейди незрозумілих чоловіків з автоматами, то стало зрозуміло – що тепер кожен сам за себе, і виживе той, хто сильніший. Потрібно вирішувати як вижити. Ось так утворилася команда з Ані, її чоловіка Сергія, сина Михайла, батька Сергія, колишньої дружини Сергія разом з малолітнім сином, сусідньої сім`ї, які загружають свої машини усім необхідним, і відправляються до будинку на острові посеред Вонозера. Ніхто точно не знає, чи ця хатинка ще там є, чи їм вистачить пального, чи вони морально та фізично зможуть туди дістатися – але шлях в омріяне безпечне місце краще, ніж сидіння на одному місці в чеканні смерті. І подорож ця буде страшна, тяжка і повна небезпеки. Бо немає нічого страшнішого, ніж людина, яка уже нічого і нікого не боїться.

Дуже гарна книга, яка читається на одному подиху, але в напруженому стані і хвилюванні за героїв. Книга була написана 10 років  тому, але стала особливо актуальна під час  пандемії коронавірусу. Коли весь світ накрила нова хвиля пандемії. Тепер ця книга актуальна як ніколи, і я , мабуть, не перша, хто скаже чи напише про це. Читаючи, мурахи бігають по шкірі, а серце стискається на протязі всієї книги. Трішки спойлера. Події відбуваються в Росії, яка захоплена епідемією: симптомами вірус нагадує звичайний грип, але лікування не існує і люди помирають. Маски не допомагають, люди помирають щодня в великій кількості, паніка та анархія на вулицях, страх перед страшною смертю. Головна героїня Анна з чоловіком Сергієм та своїм сином-підлітком Мишком пускаються на перегін з цим вірусом.  Вони рятуються втечею разом з колишньою дружиною Сергія, їхнім сином, батьком, галасливими сусідами та друзями сім’ї. Загалом  їх 11 чоловік і, щоб не вартувало, їм потрібно дістатись до загубленого в тайзі острова і потрапити на озеро Вонгозеро. Дістатись та вижити. Любою ціною… Цікаво дізнатись продовження цієї книги.