«Тіло» цієї книжки ніби створено з волокон праматерії духу, що поєднують біль із надією, трагедію нації з особистими переживаннями.  Автор оголює серце поетичного суб’єкта через яскраві метафори. Кольористичність образів не лише візуальна, а й емоційна. У рядках, як у тугих волокнах, переплелися мотиви незламності українців із шанобливим ставленням до коханої, жінки, матері – берегинь традицій і метафізики нашого буття. Тут кожне слово має свою місію: зберегти пам’ять, відродити правду й тримати світло навіть у найтемніші часи.