Якщо порівняти цю книгу з такими творами Єрґовича, як "Іншалла, Мадонно, іншалла" чи "Срда співає в ніч на Трійцю", то вона видається мені більш суб'єктивнішою. Звісно, як завше, читаючи Євґовича, ти занурюєшся у вир подій та імен. Тебе несе і ти не здатен зупинитися. Сцени змінюються настільки швидко, що від калейдоскопу починає рябіти в очах. Хай там як, але головною ниттю оповіді все ж є одна людина - Джелалуддін Плевляк. А його старенька "Волґа" - лейтмотив (як леґендарний Ді Маджіо у "Старий і море" Гемінґвея). Оповідання йде як і від імені головного героя, так і від імені безіменного журналіста, який намагається побудувати хронологію подій, намагаючись впорядкувати розрізнені факти та збагнути хід думок головного героя. (Мені при цьому згадується "Авесалом, Авесалом!" Фолкнера). Тому мені ця книга і видається суб'єктивнішою за інші. Все наче так чи інакше дотичне долі однієї людини. Видається мені, що окрім трагедії багатонаціональної та мультикультурної країни в цілому, головна тема - все ж самотність людини і її вибір як саме жити. І виявляється, що можна зробити вибір незалежно від зовнішніх авторитетів, від свого минулого чи ймовірного майбутнього. Зробити просто тому, що так лежить на серці, заради ближніх, які б вони не були. Бо лише цим шляхом може йти любов, і лише вона здатна вилікувати те, що, здавалося, всевладний час не потрафить. Читати книжку і захоплююче і важко одночасно. Бо ти співчуваєш вигаданим і справжнім героям. Слов'янська держава з таким схожим тоталітарним минулим і й досі незагоєними ранами, метафізична Боснія, так близька до нашої неньки України, але ж і далека географічно, мовно, культурно. Можна провести багато паралелей з нашим минулим і сьогоденням, поміркувати про свободу вибору та відповідальність за нього. Особливо зараз після історичної та моральної трагедії 2019 року.

В анотації до книги зазначено, що вона написана як детектив, хоча виходить далеко поза межі цього жанру. Так, це ніби й подвійний детектив, бо одна детективна історія – вбивство машиною на пішохідному переході цілої сім’ї – в кінці книги завершується розкриттям істинного вбивці, а інша історія – таємниче зникнення маленької дочки головного героя – не завершується нічим: не знайшли ні її, ні причин, чому і як вона зникла. У цьому романі, як на мене, сповна визначився дар Єрговича – невеликою кількістю фраз настільки опукло і об’ємно розповісти про багато чого, і про те, що виходить поза межі, власне, розповіді, що тільки диву даєшся. Роман складається з декількох частин – перша йде від імені Джелала Плевляка, який працює на цивільній посаді водія в югославській народній армії, але після таємничого зникнення своєї дочки-першокласниці він увірував в Аллаха і кожної п’ятниці їде зі Спліту до містечка в Боснії, щоб там помолитись в мечеті і просити Аллаха, щоб знайшлась його дитина. І одного разу його в дорозі застає снігопад, колесо машини пробивається і він вимушений іти просити про допомогу до найближчого села. Коли він стоїть перед двома дверима – одні з яких до дверей мусульманського дому, а інші до дверей християнського, він обирає мусульманські, хоча й сам не може пояснити чому так, може, тому що сам мусульманин. І цей вибір дасть йому сім’ю, яку він втратив і без якої не живе, а існує але цей же вибір у майбутньому кардинально змінить його життя. І ця перша частина – це розповідь про почуття, думки і про жахливу самотність людини. Друга частина складається з опису життя Джелала, але, як це завжди у Єрговича, це не про людину як таку, а про людину в певних умовах, відрізку часу, країні. Оповідь про життя Джелала перетворюється на оповідь про часи соціалістичної Югославії, про заборону релігії, про пошук ворогів, про те, що спецслужби є кругом і людина ніколи не може знати, чи якісь її висловлювання не трактуються як ворожі, що навіть її «якийсь-не-такий» погляд може бути витлумачено як потаємний, а, відтак, з нею щось не так. Єдине, у чому людина може бути певна – це що про неї десь є папочка з записами, що щоб вона не робила і навіть про що б вона не думала – це вже десь і комусь відомо і чекає свого часу. Ця друга частина навіть не стільки про Плевляка, стільки про соціалістичну Югославію і про маленьку людину в ній. Ну і закінчення роману – маленька третя частина – про початок війни в Югославії у 1992 році, коли Джелала має вбити його співкамерник, з яким вони провели 4 роки в одній камері, але який є сербом, і тому після початку війни приставлений до Джелала-мусульманина в наглядачі, а відтак вважає себе вищою расою – завершується тим же, про що починалося – Джелал приймає це як данність, як звільнення і як звичний хід речей, спланований Аллахом. Цей роман, написаний просто і спокійно, з якоюсь ніби приреченістю, настільки бередить почуття, настільки здіймає бурю всередині, що емоції переповнюють і просто киплять. Його неможливо прочитати і нічого не відчути, так як і неможливо прочитавши забути.

«Слава Богу, маємо Юґославію, Тітоправію маємо, в якій усе вибачать, якщо тримаєшся того, що записано.» Юґославія до війн, яка вона? Війна - це не раптова неочікувана подія, це результат закипання ворожнечі, будяк, що виріс на занедбаному ґрунті, його ж і виснажує. Автор поруч з історією головного героя описує ситуацію нагнітання у самій державі. Після прочитання розумієш кого називали усташами і четниками, якою була політика Тіто, чи був поділ на своїх і чужих в одній державі. Джевлал Плевляк - мусульманин, який живе в Спліті, працює на цивільній посаді у комуністичній армії та не соромиться своєї релігії. Він глибоко самотній, нещастя у минулому привело його до віри, завдяки якій він тримається. Він не віджучений, інколи прагне дружнього спілкування, що і стало причиною його остаточного вибору. Книжка розбита на кілька частин. Спочатку Джевлал розповідає про своє життя до моменту продажу волґи. Потім ведеться дослідження, автори якого описують покази свідків та їх долю, віднаходять усіх можливих причетних до життя Джевлала, щоб читач зрозумів якою людиною той був. Автор пише так, ніби читач вже знає що таке жахливе зробив Джевлал 1 січня 1988 року і чому став відомим на всю країну. Але правду розкриває вкінці лише сам Джевлал. Книжка написана і як детектив, історичний роман, драма, з чудовою іронією. Сам автор називає роман документальною фантазією. Розслідування подано настільки правдиво, що я кілька разів перевіряла чи дійсно такого випадку і такої людини не було. Аж поки не дійшла до післямови) Чудовий роман, інтелектуальний і вдумливий. Можливо, на початку комусь видасться незрозумілим, адже там немає звичних діалогів, багато бокових історій, але така манера письма автора, до якої звикаєш і яка змушує читати його ще.