Якщо вам здається, що ця книга надто вузькоспеціалізована – дарма, вона для широкого кола читачів, адже візуальна культура – це те, що оточує нас від першого до останнього подиху. Зрештою, ми самі є зображеннями для інших. Авторка книги Алексіс Бойлен зробила величезну роботу, щоб допомогти нам зрозуміти, що від візуальної культури не можна відгородитись, її не можна ігнорувати – вона впливає на нас щодня. Гарним підтвердженням цього є випадок з книжки, коли останнього представника віддаленого племені у Латинській Америці так оберігали від небажаних для нього контактів з іншими людьми та зовнішнім світом узагалі, що вели за ним цілодобове відеостеження. Пізніше записи та відео розлетілись по всьому інтернету – така собі приватність. У всіх відгуках й рецензіях на «Візуальну культуру» всі згадують один з наведених авторкою прикладів – відоме фото Бейонсе та її чоловіка. Але в книжці багато ще більш цікавих прикладів того, як на нас впливає візуальна культура. Згадати хоча б той, коли студентка одного з американських вишів весь семестр носила з собою на заняття матрац, на якому на неї напали. Керівництво університету ніяк не вплинуло на ситуацію, і нападник продовжував навчатись поруч із жертвою, тож дівчина вирішила достукатись до інших такою акцією. Хороша книжка, добре, що її переклали й видали українською.

Особисто для мене - це доволі складна і філософська книга, побудована на розповідях про різні історії зі світу мистецтва і культури та подальшими роздумами про неї. У книзі піднімають питання расової нерівності (зокрема кольору шкіри), мистецтва у музеях та поза ним (якщо перше визнане мистецтво, то друге - наче б то теж мистецтво, але яке не хочуть сприймати визнані, наділені особливою владою мистці). Напевно, щоб зрозуміти що хотів донести автор доведеться перечитати книгу навіть втретє. Думаю книга буде цікава для роздумів людям, які професійно заглиблені у сучасне мистецтво і культуру. А на свої прикладні питання я відповіді у цій книзі не знайшла.