Це книга не про якусь із численних воєн, які ми пережили. Це книга взагалі не про війну. Це книга про місто в облозі і людей в облозі. Внутрішній і зовнішній. Місто — простір, який всі вони населяють. Місто — нервова і серцево-судинна система кожного з тих людей. Кожний розділ можна читати як окрему історію, але кожна історія завершується лише у «Війні» як цілому. «Війну» не варто читати, перестрибуючи сторінки, випадково відкриваючи книгу, бо в такий спосіб створюється плутанина в її часі. Але і в часі самого читача також. Створюється кошмар, з якого немає виходу. «Війна», як годинник і календар, — книга з точною хронологією. Її драматургія випливає з хронології, як це буває в кожній війні, як і в психічній хворобі, котра війну симулює. «Війну» слід читати послідовно, бо лише так можна знайти вихід з війни, вихід з обложеного міста.