Серія не зраджує собі і продовжує рекламувати гру на обкладинках. Папір нормальної якості, оформлено як і раніше добре. Щоправда так зміст і не з'явився. Мапа теж присутня. Якість перекладу та вичитування на рівні попередніх частин. До речі, крім серії відьмака ще раз за рік зустрів книгу (Нічна), що постійно писала замість "жерця / жерці" - "жреця / жреці". Може я чогось не знаю, але мені завжди здавалося, що "жрець" тільки в називному відмінку однини. Хоча, зважаючи на деякі інші досить сумнівні рішення перекладача та якість вичитування (наприклад в одному абзаці пишуть одну і ту ж власну назву через г/ґ) чого я ще дивуюся. Після подій попередньої книги Ґеральт продовжує пошуки Цірі зі своєю невеличкою і досить різноманітною компанією шукачів пригод. Водночас поранена Цірі розповідає свою історію самітнику, що її врятував. Як уже можна було здогадатися ця книга буде насиченішою на сюжетні лінії, на відміну від попередньої. Тут і подальші пригоди Ґеральта та компанії, разом із його подальшою зміною світогляду. Тут і історія Цірі, про яку ледь-ледь згадували в попередній книзі. Навіть про Йеннефер не забули. Що ще радує, книга повернула колишній масштаб і ми знову бачимо загальну картину світу, а не тільки маленькі уривки того, що діється навколо персонажів. Маю сказати, що ця частина для мене видалася значно цікавішою, бо попередня здавалася простим формуванням групи відьмака. Тут же бачимо загальну історію, що потроху складається у цілісну картину, також є відчутне просування сюжету із завершенням деяких сюжетних ліній, але не всіх. Що й не дивно, бо попереду очікує фінальна книга цієї історії (але не серії, бо Сезон гроз, якщо не помиляюся, це передісторія). Навіть розділ із Ковіром, який міг би вийти нуднуватим, автору вдалося зробити цікавим і навіть "веселим", як то було у збірках історій. Чого тільки вартий підкуп короля чи поради з Доброї книги. Хоч мені було складно це уявити, але автор і тут зміг обіграти назву у самому творі. Тепер усі ми знаємо, що значить, коли дівчина піднімається вежею... Загалом чудове продовження чудової серії, нарешті я зможу дізнатися чим все це закінчиться. Щоправда я дуже здивуюся, якщо фінал буде позитивним (щось мені підказує, нічим хорошим ця історія не скінчиться), але принаймні Любисток точно виживе, бо хтось же мав написати Півстоліття поезії (взагалі мені подобається як автор поєднує цитати з реальних творів та творів, що існують виключно у світі Відьмака).

П"ята книга саги про відьмака Геральта з Рівії закінчилася на пронизливій, різкій ноті, тож потрібно хутчіш читати наступну. "Вежа Ластівки" уже значно товстіша за своїх попередниць, у ній розлого і детально розповідається, що сталося з Цірі і де вона була, доки Геральт її шукав. Фішкою цієї книги є анахронічна розповідь. Події не йдуть одна за одною, вони перемежаються і перестрибують, їх розповідають треті чи й четверті персонажі, виходить свого роду скринька з секретом, пазл з безліччю шматочків, які автор пропонує читачеві складати самотужки. Кому такий художній прийом може не сподобатися, комусь навпаки, припаде до душі, спонукатиме швидше читати далі і віднаходити втрачені фрагменти. Іншою родзинкою книги є, звісно, мова автора, м"яка, тягуча, плавна. Мова справжнього майстра історії. Сапковський обрамлює свою розповідь повторами і зворотами, ніби стародавню билину (а втім, з часом історія Геральта і Цирі таки стане справжньою легендою). Місцями це дещо сповільнює розповідь, але загалом -- це стиль автора, знак справжнього майстра слова. Шоста книга серії не зраджує всім попереднім -- це справжня знахідка для любителів фентезі, міфів і легенд, напруженої історії з багатьма непередбачуваними поворотами. Читати обов"язково!

Зараз я саме за читанням шостої книги із серії польського письменника фантаста Анджея Сапковського "Вежа ластівки", що розповідає історію принцеси завойованої ворогами-нільфгардцями Цінтри повної магічних здібностей Цірілли, що стала "дитям-несподіванкою" на вихованні та навчанні у відьмака Геральда. На даний момент я вже здолав три-четверті цієї книжки і щось вона мені вже дуже туго йде. Взагалі всі ці книги після третьої починають ставати дедалі розтягнутішими, зануреними у роздуми і самоколупання героїв, вирішення ними не стільки конфліктів сюжету, скільки своїх внутрішніх переживань і різних моральних дилем "не убий", абортів і т.д. Дана книга взагалі досить поглинута всілякою "чорнухою" і намагається показати "темне людське нутро" - тут справді багато жорстокості і герої змушені зустрічатися тут із такими всілякими "виродками" породженими війною. Не погоджуся із тими відгуками, які розказую, що тут все поглиблюється інтрига, все крутиться-вертиться, вже є передчуття фіналу, наближення розв'язники - ні - текст "застряв". І це все можна було із 350 стор. (мною прочитаних) помістити в максимум 100. І здається що цей фінал взагалі ніколи не наступить, бо ж немає ніяких значних зрушень, а герої ще глибше "застряють". "Масштабні" події по війні із Нільфгардом взагалі "глохнуть" і Нільфгард перемагає та перемагає. Лише цікавими є певні шпигунсько-дипломатичні спроби коаліції між кількома князівствами півночі. "Четвірочку" ставлю бо ще не дочитав і є ще надія, що щось там таки може на кінці і "закрутиться". Хоча безперечно ще цей бал підіймає до "4" саме якісне видання - гарний переклад із барвною, часто діалектичною, мовою, карти, міцна палітурка, примітки і т.д. Так що хто почав читати цей цикл повинен таки придбати і прочитати і цю книгу та очікувати цікавого фіналу!