«Меня любила Вера Иванова. / Наверно, город снова отдадим», — листували з Харкова минулої війни. Я не хочу віддавати своє місто, але воно вислизає, наче невірна коханка з-під чергового окупанта. Я не боюсь смерті, бо треба боятися життя, оскільки ним керує вічність, а смерть — всього лише час. Принаймні так вважають філософи, що ж до поетів… Місто у них теж неговоріке. «Колишні столиці — як тридцятирічні жінки,— нагадує місцева авторка. — Про все здогадались, але бережуть нас мовчанням». Тому розповідати про все доводиться самому.

Відтворити стосунки з епохою допомагають его-документи: листи, щоденники, мемуари. Однак, незважаючи на це, досі не було досліджень, де відтворювалася б хроніка стосунків між їхніми авторами й тією ж епохою.

Тепер таке дослідження існує, воно перед вами.