Про цю книгу в Тік-точці і інстаграмі є багато коментарів! Мені вона не просто сподобалася, а ДУЖЕ сподобалася!!! Кому зайде: молодь, яка любить читати українське, бо книга читається легко. Я читала на одному подиху! Кому не зайде: людям більш старшого віку, які звикли до звичайної класики, хоча, треба читати і відчувати книгу. Максим - специфічний, але більшість чоловіків нашого часу такі самі. Жіночі лінії прописані чарівно, Марта відгукнулася в серці♥️ Татуювання, що змінюють хід подій у житті - для мене правда, я вірю, вірю в надприродне. Сподобалися описи села і іншої лінії Шиманських, прямо торкнуло. Чи раджу? Стовідсотково раджу!!! Хто вагається, почитайте інші відгуки.

Хотілось, дуже хотілось похвалити цю книгу. Але.... Це була перша книга за багато років, яку я не дочитала, а домучила. І то, лише з поваги до видавництва, яке подарувало багато інших чудових творів українських письменників, як то цикл про Голоту Карюка, або чудові воєнні повісті Деркача. Що ми маємо тут. Попереду буде багато, дуже багато спойлерів. Ну, почну з єдиного за що книгу можна похвалити. Мені сподобалась Історія родини. Доля Меланії, історія Орисі, поява прокляття родини. В хімію Орисі з паничем дійсно вірилось, про те як діти зростали, як зріла їх закоханість, перші почуття, мрії про майбутнє. І от якби книга глибше розкрила саме це - вона була б хорошею, тому що ця частина вийшла майже без сюжетних дірок, логічна, цілісна, у героїв був бекграунд, мотивація. Але, чомусь так не склалось. По перше, дуже хотілось запитати, де подівся бета-рідер, який би освіжав погляд письменниці на твір? Багато мінусів в образах героїв, їх бекграунді, їх історіях можна було б уникнути просто декількома абзацами. І ось все ж, що не сподобалось. Авторка зробила величезну помилку - Показуй, а не розказуй. Нам розповідають про героїв. А бачимо ми або протилежне, або взагалі не бачимо героїв. Тільки маємо йняти віри що нам говорять про них. Макс - головний герой Макс. Спочатку я його щиро зненавиділа, ближче до кінця зрозуміла, що він, як і всі інші герої з історії, що протікає в нинішньому часі, не прописаний. Ми знаємо, що він тату-майстер, що це його пристрасть і покликання. Але про його роботу майстром в Києві не знаємо нічого. Чи заробляв він цим гроші взагалі, бодай би кілька рядків, про запис клієнта, про оренду робочого місця, чи роботу на дому, про замовлення макетів, наприклад нам могли сказати, що йому довелось перенести сеанси, коли необхідно було поїхати в село і він на цьому втратив прибуток. Ні, нам просто сказали, що він - крутий майстер. Ще нам розповіли що він чи то працює, чи то підпрацьовую юридичним консультантом і жаліється-ниється на те як страждає в цих обмеженнях. Але нам це сказали - ми не побачили жодного впливу на його життя - щоб він працював з дому, відпрошувався з роботи, поїхавши в село, або звільнявся. У нього погані стосунки з матір'ю, вона не хоче, щоб він жив з нею (не сказала б, що то погано), вона здерла з нього драконівську суму за хату. Але бекграунд їх стосунків? Нам просто сказали, що Любаша погана. Чому, як, яким було дитинство, молодість, як виявлялась ця нелюбов, як вплинула на героя? А нам не показують - просто вона погана людина і погана мати. Сам герой. Ну, це ж просто творча нетакуся. І робота йому не така і квартира на нього дусить, і любові в нього немає і він постійно "тягне" на собі якись біль, тягар, непомірні страждання. Де ті страждання? Чому я мушу співпереживати герою, просто прочитавши, що він тягає там якись тягар? Чому не пояснити це, хоча б дитячими травмами, фатальним першим коханням, несприйняттям батьками ремесла тату-майстра, психічним порушеннями (на приклад на тлі того ж родового прокляття), службою у війську - чимось, що читач зрозуміє і проживе з героєм, а не просто буде читати про те що він від чогось там страждає. Абсолютна невідповідність образа героя, який нам малюють з тим що про нього пишуть. Мені здається, так виправдовувати чоловіка може хіба що сліпо любляча мати, або сліпо закохана жінка. Зберіть в уяві його образ. Здоровий бугай, творча нітакуся. Живе з жінкою без почуттів і поваги, фактично використовуючи її для задоволення своїх потреб (можливо це можна було б пояснити заміщенням образу матері, але ж він її навіть не поважає, вона гірша за обслуговуючий персонал). Він, маючи балкон курить, поки вона спить, ігнорує її питання, ниється, що вона пилить завжди, але мовчки грюкає дверима і йде тусити і зраджувати, жаліється, що вона пилить за гроші, але нам і не показують, щоб Макс заробляв і розумно розпоряджався грошима. Йому просто все не так. Він зраджує, заводить стосунки з іншою на стороні і коли Марфа дізнається про Світлану, просто в очі Марфі каже "А я не можу від неї піти, вона мені як мама", жінці, з якою лежить в ліжку. Він дізнається про вагітність Свєти і, судячи з усього, Марфу просто ставить перед фактом, в кінці книги, ще й зауважуючи "Марфа пішла, та й грець із нею". Ну емпатії у мужика менше ніж у саперної лопати. Далі, в нього помирає бабця, за його ж словами найрідніша душа, в нього вагітна Світлана, він образив і відштовхнув Марфу по якій шаленів. Але він бачить незнайому жінку і з першого погляду закохується. Та він додому йшов, де чекала зранку не гуляна і не годована собака, яку, нам кажуть, він теж любить понад усе, і 5 метрів не дійшов, пішов бухати. Він взяв гроші, у вагітної жінки, яку залишав, знаючи, що нічим їй допомагати найближчим часом просто не зможе. І все б нічого. Я нічого не маю проти негативних, або сірих героїв. Аби він таким і був, або нам показали арку героя, як саме він змінився, переосмислив життя. Але ні, при цьому образі, нам без кінця говорять, що Макс - добрий, хороший, щирий зі світлим відкритим серцем. Просто заплутався. Можливо це дійсно просто чорна смуга в житті героя і він таким не був. Але ж читач про те не знає. Ні, всю книгу він коїть незрозумілі речі, толком не працює в Києві, використовує жінок, зраджує, тільки ниється про страждашки. Але він хороший, добрий, світлий. Чому б тоді дійсно не показати арку героя - наприклад, його в село дійсно загнала нужда (ковід, скорочення) і він там почав все з нуля, як йому довелось змінитись, почати нове життя, адаптуватись. Або пережив особисту драму (та ж втрата бабці - єдиної близької людини), як село, та ж Христя чи Вадік допомогли йому вийти з цього стану, пережити втрату, показати інший бік життя. Або він потрапив до війська, бачив смерть, зустрів справжніх друзів. Ну покажіть читачу, як відбувалась арка героя. Чому він в Києві був невігласом, який не поважав і самого себе, а тут різко змінився, двічі побачивши чуже дівчину. Або те ж прокляття, розкажіть як він звільнявся від нього через бабу Зозульку, там же прийняла участь і Христя - і от вам сюжет. Не треба ліпити, що то саме справжнє кохання з першого погляду може змінити все. Бо не може. Якщо людина гнила, вона не може побачити гарненьке обличчя, закохатись, стати вірним, чесним і позбутись всіх внутрішніх тріщин і темряви. Так не працює. Але ж ні. Він просто страждав від чогось, він хороший, але заплутався, він закохався в незнайому дівчину і розплутався. Вовка - теж взагалі незрозуміло для чого потрібний персонаж. Але знову ж таки. Нам кажуть, що він дуже хороший тягне на собі якись там непомірний тягар, страшний біль, от тільки ми не знаємо який. Йому набридли ставші рутиною стосунки, він кинув дівчину, роботу, маму і пішов жити до бомжів. Потім побачив, що у бомжа відгниває нога і повернувся додому. Ну покажіть же ви читачу арку героя. Конфлікт, мотивацію. Де це все??? Світлана плаский і поверхневий, але бодай більш менш зліплений персонаж. До Марфи в мене є питання тільки, як то вона все життя забороняла собі кохати і в мить відкрилась Максу. Без жодної внутрішньої боротьби. І чому на початку книги нам говорять, що вони з Максом бачились рідко, не мали місця для сексу, вона місяцями роз'їзжала по країні і тільки дражнила його нюдсами. А в середині книги, вона вже одразу закохалась, вішалась на шию, влаштовувала сцени ревнощів і не хотіла без нього жити. Христя - просто порожній персонаж. Про неї не зрозуміло нічого, крім того, що вона служила у війську. Взагалі, персонажі пласкі, неживі, нелогічні, без справжніх мотивацій, без минулого, без бекграунду. Ну да, нам трохи розповідають про втрату коханого Христею, про дитинство Макса. Але це сухі інфодампи. Більш менш прописане минуле тільки у Марфи і те, дуже тезисно. Орися зі своєю книгою - взагалі притягнута за вуха. Я розумію, що це наче потойбічна книга ескізів. Бачити іфн почав лише в селі і різко все зрозумів, усвідомив, вона стала найближчою, найдорожчою родичкою. Чому було хоча б не виявити це прокляття? Можна звісно поєднати любовні митарсва героя, погану вдачу Любаші і сни. Але воно так нитками шите. Знову ж таки цей весь переїзд в село. І те як в Києві нам нічого не говорили про Максових клієнтів, а тут їх з'явилось на кожен день запис. Ну за вуха ж притягнуте. Та і взагалі. Татуювання це відповідальність. Звісно, і в притоні можуть щось там набити.... але як же відповідальність? Стерелізація (спиртом?????), всі меблі обмотуються плавкою, навіть в туалет і на перекур клієнтів не випускають, не обмотавши незавершену роботу. Перша моя майстриня переодягалась повністю сама і змушувала мене. Нинішній хоча б цим не страждає. Малювати ручкою по живому... ну це ж хіба що фріхенд абстракція. Зазвичай переліплювати перебивашку доводиться декілька разів. Добре хоча б не написали, що спину зробили за один раз, інакше, я б кричала чайкою. Та і фізично бити великі об'єми тяжко як майстру, так і клієнту. Деталізоване плече деталізоване за один раз зробить мало хто. Тобто книга нам показує, що будь які проблеми вирішуються тим самим щирим коханням з першого погляду. Навіть якщо чоловік суцільний редфлег, можна казати, що він хороший і щирий, але заплутався і він таким стане. А ще, що можна нехтувати гігієною і правилами нанесення татуювань