Це історія катастрофи. Історія самотності. Історія дуже оголених людських взаємин (йдеться не про відсутність одягу, а про умови, в яких проступає справжність). Якщо ви намірились читати екшн про виживання - ця книжка вас спантеличить. У "Вазі снігу" все йде розмірено, повільно. І лише почуття людей за інтенсивністю на межі, хоча вони й намагаються їх стримувати. У повісті немає яскравих фарб, надто вже виразних епізодів, але оповідь тримає, бо хочеться ж таки побачити за всіма отими снігами героїв, їхні історії життя - і автор винагороджує терплячого читача, поступово розкриває нам характери та минуле. Але більше у творі таки "тут" і "тепер" - і ми спостерігаємо, який вибір робить кожен персонаж, чи бере відповідальність за інших, чи відчуває себе людиною.