Іронічний детектив, перша книга саги про Малоссена під назвою «Усе для людожерів» написана Даніелем Пеннаком, перекладена і видана українською у видавництві «К.І.С.». При виборі цієї книжки для читання підкупила назва. Чесно кажучи, спочатку очікувала, що в книзі хтось з’їсть собі подібного. Але мої очікування не виправдались. Тож, історія про Бенжамена Малоссена, співробітника відділу контрою в Магазині, який не те що нічого не контролює, а постійно отримує на горіхи від невдоволених покупців та розігрує перед ними таку виставу, що у всіх зникає бажання писати жалоби та псувати життя людині. Такий собі цап-відбувайло. (Цікаво, його посада так і називалась при влаштуванні на роботу?) І одного разу в магазині, де він працює, почали вибухати бомби, і щораз були жертви. І кожен раз поблизу епіцентрів вибуху був наш головний герой. А поліція, що розслідувала ці випадки, не мала жодної версії, чому це відбувається. Хоча комісар, який розслідує злочини, був переконаний, що Малоссен не причетний до тих вибухів. Таким чином, Бен майже став цапом-відбувайло для терориста, тим на кого можна звалити всі вибухи. Терористом же насправді виявився милий стариган, який у 1942 році був одним з членів секти, яка вбивала дітей у часи Другої світової війни. Чи то всі жертви були самогубцями, я так і не зрозуміла, що взагалі відбулося, і з чого це вони всі вирішили саме зараз покінчити з життям. Крім того роман наповнений незвичними нестандартними персонажами, чиї вчинки можуть збентежити. Чого лише варта сімейка Бенжамена, легковажна матір та дивакуваті молодші брати та сестри. Недолугий пес-епілептик, чиєї ролі у книги я взагалі не зрозуміла. Всі герої якісь плоскі, стереотипні, з навішаними ярликами. Сюжет закручений, до останніх сторінок: не зрозумілі ні причини вибухів, ні те, яким чином терорист проносить їх повз охорону магазину, ні те хто саме детонує бомби. А закінчується все добре. Зло переможене. Підозри про причетність Бенжамена зняті благородним і розумним комісаром Лозою. Про Бена пишуть статтю. Він стає «сумнозвісним». Його звільняють з магазину. Але в той же час йому пропонують роботу в редакції відомого журналу з хорошою зарплатою і високою посадою на роль все того ж «цапа-відбувайла». Він спочатку не погоджується, ну ні за які пряники. Але в його сімействі намічається чергове поповнення, адже мама повернулася додому і знову вагітна. Тому, певно, він і приймає пропозицію. Хепі-енд, хепі-ендом… Але мені не вистачило логічних зв’язків між частинами. Часто ловила себе на думці, що не розумію, про що зараз йде мова. Також губилась у іменах другорядних героїв, хто вони такі, що робили у попередніх главах. До того ж всі герої якісь плоскі, стереотипні, з навішаними ярликами. Фрагментарно описані. Ім’я, пара деталей і все… У голові роїться більше питань, ніж відповідей. Фонові події: махінації, покинуті постійно вагітною матір’ю діти, мила сексуальна злодійка-подруга, педофіли, мастурбація у фото-кабінках, побиття та багато іншого, – описано так, ніби це нормально, весело та зустрічається у нашому житті на кожному кроці. Мотиви цих вибухів, на яких таки повністю побудований каркас історії, якісь не надто переконливі та зрозумілі. Що ставить під питання взагалі всю історію, крім того, що вона була написана через парі. Серед іншого мене збивало з пантелику й те, що роман ніби французький, про жителя Парижа, проте одна з сестер Бена здає ЗНО з французької. Невже в Україні? Певно, що у Жмеринці. Адже саме з центром цього міста порівнюється центр Парижа. Хоча сумніваюсь, що Пеннак знає про існування такого міста. Поцікавилась перекладом російською (адже з французькою не на «ви», а незнайома), і не зустріла згадувань про Жмеринку. Книжка – на один раз почитати. Знаю, що є й продовження саги про цапа-відбувайла Малоссена, але зважаючи на вже прочитане, немає ніякого бажання цікавитись подальшим життям Бена та його сім’ї.