Мне очень понравилась первая половина книги, и я с нетерпением ждала развития истории происхождения Сноу. Меня интересовали его противоречивые чувства по поводу Игр и привязанность к его любовным увлечениям — это создало действительно интересную (и пикантную!) динамику и большой потенциал для трагической, драматической и пронзительной истории. Я была рада вновь посетить некоторые из хорошо известных мест Голодных Игр. Эта история хорошо расширяет канон саги, неразрывно связывая истории из прошлого. На протяжении всей истории есть призраки Китнисс и Пита в виде песен Люси, деревьев в лесу, и сойки-пересмешницы. Проза Коллинз также неизмеримо улучшилась по сравнению с предыдущими романами. К сожалению, последняя треть книги снизила мой рейтинг до 3 звезд, так как я была очень разочарована результатом и исполнением. В конце книги развитие персонажа было слишком резким, вместо постепенного и тонкого перехода к «злу». У этого приквела действительно был потенциал, но последний акт не прижился.

Коли авторка оголосила, що вона знову видасть книгу, яка являється приквелом до славнозвісної трилогії "Голодні ігри", то фанати раділи і не могли уже діждатися дати релізу. Ходило багато чуток про що саме буде книга. І єдине чого хотіли фанати - це прочитати історію ментора Кітніс - Хеймітча. Але коли книга була видана, і уже перші читачі розповіли про кого саме книга, ось тут запал фанатів упав до нуля. Адже книга про найнегативнішого персонажа саги - президента Сноу. І це було як плювок в душу від автора своїм найпалкішим шанувальникам. Я ніколи особливо не була фанаткою цієї трилогії, тому до читання книги підходила з нейтральною позицією. Книга розповідає про десяті Голодні ігри, де вперше до трибутів приставляють менторів. І саме Коріолан Сноу потрапляє у перелік тих учнів академії, на плечі яких припадає стати першими наставниками претендентів на перемогу у Голодних іграх. Перед нами не той квітучий Капітолій, який читач мав можливість спостерігати в основній трилогії. Капітолій юності Коріолана Сноу перебуває в занепаді. Навіть досить поважні родини бідують та перебиваються водою та недоїдками. І саме в такому положенні перебуває сім'я головного героя. Єдине що у них залишилося - це родовий маєток, але і той вони не можуть утримувати через свою бідність. А менторство у такій серйозній події як "Голодні ігри" може стати тим поштовхом, який може допомоги його сім'ї вибратися зі скрутної ситуації. Але на початку історії наш добрий, лагідний, янгол, а не людина, Коріолан Сноу звичайно навіть не думає про це. Він хоче допомогти своїй сім'ї, він хоче допомогти своїй підопічній, він хоче миру і злагоди, єдинорогів та всім морозива. Взагалі основною сюжетною лінією - є моральна деградація головного героя. Авторка хотіла показати як він з янгола перетворився на демона. Що його спонукало, що такого сталося в його житті, що ось ці краплі добра випарувалися з його душі. І якщо чесно я зрозуміла що до цього привело, адже головному героєві довелося пройти досить тяжкі випробування. Але я не повірила в таке карколомне перетворення на монстра. 90% книги це був позитивний персонаж, а потім "Бах" - прокинулася істинна сутність майбутнього президента Сноу. Якби ось ця гнилизна проявлялася хоч якось, то можна було б повірити, що в результаті він просто обрав сторону зла. Але весь час перед нами кристально чиста душа, яка усім прийде на допомогу, яка пожертвує собою, заради ближнього - а потім стається те, що стається. Не можу сказати, що це хороша історія. Як на мене авторці не варто було наживатися на фанатах. Бо книга чисто для фанатів, які в більшості своїй були розчаровані.