Для мене ця книга була книгою-роздумом, книгою-рефлексією. Адже вона не тільки написана від обличчя Вільми, але й також дуже насичена її міркуваннями й самокопанням. Авторка дуже часто використовує такі звороти: це для мене, Вільми; це я, Вільма; невже мене, Вільму тощо. Подеколи сприйняття деяких ситуацій Вільмою, на мою думку, були занадто гіперболізованими. Вона реагувала та поводилась часом, як дитина. І мені це не дуже сподобалось, адже вона була дорослою жінкою. ⠀ Але! Тут треба брати до увагу характер Вільми, її минуле, що й вплинуло на її поведінку та на її самосприйняття. Тож, якщо дивитися з такого погляду, це може бути й окей. Однак все одно Вільма задалась мені ревнивою, із низькою самооцінкою, і аж занадто залежною від чоловіка. Її характер мені не сподобався. Я також соромʼязлива людина, інтровертка, але у Вільми, було відчуття, ніби якийсь розлад. На жаль, авторка не змогла передати її історію так, щоб я прониклась і співчувала їй, чи хотіла зрозуміти її вчинки. ⠀ Саму книгу я б поділила на дві сюжетні лінії: лінія кохання Вільми та лінія, де вона разом із медіумом розкопує своє минуле. На жаль, друга розвивалась повільно. Навіть після 200 сторінок вона все ще навіть не «запустилась», якщо можна так сказати. Все через першу лінію та велику кількість роздумів Вільми та її страхів і не впевненості, які, по суті, й складають більшу частину книги. ⠀ Я очікувала, що це буде більше історія сімейних таємниць, розбирань архівів та пошуку ниточок із минулого, які приведуть до розуміння того, чому одна з другорядних героїнь книжки Рут була такою, якою і була. В принципі це також тут є, але чомусь не на цій лінії акцент. І це мене засмутило. Бо саме про «розслідування» цікаво було читати, а виявилось, що воно десь на сторінках 50 із всього обʼєму помістилось. ⠀ Книжка насправді доволі динамічна за рахунок того, що розділи короткі. Бо якщо брати сюжет, то він не дуже цікавий був для мене і трохи нудний. Була якась драма на драмі. Але стиль авторки також непоганий, тому читалось легко. ⠀ На жаль, ця історія виявилась не дуже моя. Перша частина мені сподобалась трохи більше. Не шкодую, що прочитала, бо хотілось більше дізнатися про Вільму та її родину. Читати чи ні - однозначної відповіді не можу дати.