Не особо воспринимаю книги современных авторов на любовную тематику, но понимая, что нового Ремарка среди современников ждать не приходится, решилась всё же прочесть. Очень подкупила фраза о том, что книга чуть ли не попытка разобраться в психологии известной темы "мужчины/женщины", однако на практике это бравада. Почему то у меня после прочтения вера в светлые чувства пошатнулась - рассказы кажутся натянутыми, порой, настолько, что хочется стереть себе память и более к прочтению произведения не возвращаться. Ненавижу оставлять книги, не дочитав их, потому дошла до "победного конца", по моему субъективному мнению - лучшее, что в книге было - обложка и описание. Возможно, тем, кто любит современные произведения про любовь, слегка наигранные, местами эгоистичные и состоящие на читателя глазами героев свысока - понравится. Я же не могу поставить больше одной звезды.

Починала читати книжку двічі. Тепер розумію, що раніше був не її час. Для неї потрібен особливий період у житті, особливий настрій. Оповідання молодого автора, але з них зрозуміло, що в душі йому набагато більше років. А ще у мене склалося враження, що він інтроверт і меланхолік - від його текстів так і віє печаллю і меланхолією. Хоча, можливо, це враження оманливе. Загалом мені сподобалося. Більше ніж нещодавно прочитана збірка оповідань на схожу тематику "Празька химера". "Тіні наших побачень" стали у мене одним з рекордсменів по закладках. Люблю залишати стікери на цитатах, які припали до душі. Ця книжка ними аж рясніє.У ній 10 оповідань. Найбільше мені сподобалися "Моя остання перша любов" (про втомленого письменника і молоду дівчину, якій доведеться колись зникнути з його життя), "Тіні наших побачень" (найбільший тут твір, про відвертого і сміливого художника і його кохану Магду, яка, виявляється, зовсім не випадково з'явилася в його житті") та "Розмова з барменом" (сповідь чоловіка, який так щиро жалкує про втрачене життя, ніби у нього попреду ще не мало б бути багато років). Це скоріше новели, ніж оповідання. Ви не знайдете тут хеппі-енду, кожна історія залишить в душі крихту смутку. Окремо хочу похвалити видання - дуже красиве і якісне. Ілюстрації перед кожним оповіданням виглядають по-сучасному лаконічно і стильно. А ще цей дивовижний блакитний колір.

Не є прихильником сучасної української літератури, але час від часу, щоб "бути у курсі сфери", щось та й читаю. До книги Івана Байдака приглядалась давно, підписана на автора у соцмережах. Часто у мене виникало відчуття, що в автора завищена самооцінка про себе (не в нього одного, звісно, серед сучасних письменників). А тому вирішила дізнатись, чи є таки для цього підстави. Після прочитання "Тіні наших побачень" вважаю, що ні. Ця книга, без сумніву, свого часу була дуже розпіарена у літературних колах, але ще більше поміж молоді. Із маркетингом і піаром автор (або його команда) знайомі дуже добре. От тільки із літературної, а точніше - читацької сторони, книга мене зовсім не вразила. Це збірка оповідань, які відрізняються не стільки за якимись сюжетними лініями, скільки за своєю якістю. Є справді оповідання гідні уваги, зокрема, те, що перегукується із назвою всієї книги - "Тіні наших побачень". Решта, на мою думку, були написані в період ще якоїсь незрілості автора, відсутності життєвого досвіду. Це дуже кидається в очі, коли він намагається перекрити їх літературними вимислами і виходять не зовсім логічні моменти. Не скажу, що пошкодувала, прочитавши цю книгу, але особливого захоплення вона не викликала.