В процесі читання отримувала задоволення – від вишуканої образної мови, від вмілого володіння стилем. Та ще й сюжет досить незвичний – кохання 45-річної жінки, «старої діви» і молодого 25-річого розумово відсталого чоловіка. Така собі «Попелюшка» в сучасному варіанті.Та задоволення було в процесі читання, бо перегорнувши останню сторінку відчула себе дещо спантеличеною: «Ііііі? А далі що? Як і Попелюшка з принцем – жили вони довго і щасливо і померли в один день? » Адже, за логікою сюжету, з одруження цієї незвичної пари все тільки починається, а оповідь закінчується якраз таким сюжетом, який ніби й ні до чого – після одруження і медового місяця Тім порізав руку, потрапив у лікарню, його дружину Мері сприйняли там за його матір, її це неприємно вразило (її це завжди чомусь неприємно вражало), а потім вона забрала його додому. Якось таке закінчення для такого сюжету обрубане і незакінчене - ніби автору набридла ця історія, але ж треба якось дописати, або ж закінчилося натхнення і дописано вже було так, щоб просто якось закінчити. Окремо хочу зазначити, що отримувала задоволення від цієї казки для дорослих від монологів «робочого класу» - сім’ї Тіма, простих роботяг, які мають двох дітей (одного з яких з розумовою відсталістю), власний будинок, кожного вечора проводять в барі (чоловік) і тричі на тиждень грають в теніс (жінка), ведуть вишукані аристократичні діалоги без жодного жаргону, вміло і доречно підбирають слова і пояснення і виглядають як аристократи чи члени королівської сім’ї, хоча постійно наголошуються, що вони «простий робочий клас». Я не знаю, як виглядає в Австралії простий робочий клас, «я не була» (с), але такий високий стиль і манери особисто в мене викликають приємну ностальгію і втіху, як перегляд старої-доброї казки-кінофільму. І думаєш про себе фразою Станіславського «не вірю!», але вголос її не кажеш, бо то нікому не треба, та й казки навіть дорослим іноді хочеться  Взагалі оригінальна книга без закінчення, але з гарними діалогами і стилем. Чудовий варант для відпустки або кому хочеться відволіктися і почитати щось просте, легке і вишукано написане.

Коллін Мак-Калоу – для мене досі був невідомим автором. Його роман «Тім» зацікавив мене ще своєю анотацією тим, що дивно схожий на «Квіти для Елджернона», який є одним з моїх улюблених романів. «Тім» - це історія про хлопця з обмеженими розумовими здібностями і те, як він пізнає світ і почуття кохання, досі незвідане для нього разом із сорокап’ятирічною Мері. Цю історію складно назвати класичною історією кохання. У ній є те, що виділяє її серед тисячі – почуття невинності, нетипова історія, захоплюючий сюжет. З кожною новою сторінкою, читач все більше і більше захоплюється цим романом. Я щиро переживала за героїв та боролась разом з ними з тими труднощами, що поставали на їх шляху. Важко бути прийнятими в суспільстві, якщо ви така незвичайна пара. І так, вас завжди буде переслідувати осуд і недобросовісні обговорення. І варто двічі подумати чи варте воно того. Та головні герої борються з цим разом. Мері навчає, виховує і у всьому підтримує Тіма, а він, у свою чергу, беззаперечно її слухає і ділиться з нею своєю дитячою щирістю і вірністю. Це одна з небагатьох книг, над сторінками якої я невпинно проплакала кілька вечорів. І з упевненістю можу сказати, що ще не раз перегорну її сторінки і знову, і знову нирну в неї з головою.

Головний герой Тім – привабливий молодий хлопець, він добрий, та здібний. Але розумововідсталий. Таких як він в Австралії називають «неповний долар» і всі його принади певним чином розбиваються через цю ваду. Батьки Тіма дуже добрі люди, адже завдяки їхнім зусиллям він має можливість бути складовою суспільства та заробляти собі на життя. Його поведінка інколи дивувала, адже дорослий хлопець скидався на малу вередливу дитину, але це є побічним ефектом особливого стану його розуму. Багато в чому головний герой нагадував мені Чарлі з книги Д. Кіза «квіти для Елджорнона», їхні особистості та супутні проблеми дуже схожі. Велику роль в долі Тіма зіграє жінка на ім’я Мері Хортон. Вона зайняла важливе місце в його житті та серці, хоча й це викликало плітки та неправильні висновки з боку оточення. Її засуджували та не розуміли. Стосунки дорослої жінки та молодого хлопця стають ідеальною здобиччю для пересудів та гніву інших. Та чому люди часом такі товстошкірі? Історія Тіма дуже хвилююча та особлива. Читач переживає багато різних емоцій від подій, які з ним відбуваються – обурення, сум, відчуття несправедливості, але разом з тим йому властиво почуття щастя. Він відкритий, незлобливий, щирий парубок. Ніби дитина! Батьки Тіма та Мері не можуть не викликати поваги. Вони терпляче та з розумінням відносилися до головного героя, не роблячи з його стану проблеми. Але він залишається 25-річною дитиною, зі змінами настрою та, часом, неконтрольованою поведінкою. І ця історія показує читачеві те, як складається життя людини, який існує в своєму світі і кожного дня стикається с реальністю, яка інколи непривітна та ворожа. І про те яку ж все-таки велику силу має кохання! Фінал мене здивував, він справді був неочікуваним. Цю книгу варто прочитати!