Антиутопию от Маргарет Этвуд которая называется "The Testaments" можно назвать продолжением истории о женщинах и их силе. Очередная литературная работа этой писательницы вновь покоряет сердца преданных читателей которым понравилось быть вовлеченными в творчество Маргарет Этвуд. Одно из произведений Этвуд настолько впечатлило читателей что после сериала снятого по мотивам книги автор решила дописать столь долгожданное продолжение истории, но важно упомянуть что конкретно это произведение более тщательно описывает персонажей которые ранее исполняли второстепенные роли. Первый роман который стал неким открытием и впоследствии был стимулом для написания этого произведения был настолько болезненным и вызывающим бурю самых разнообразных эмоций что многим людям конечно же понадобилось продолжение и автор действительно порадовала многих людей предоставив нам то самое продолжение. Обложка этого романа чудесно перекликается с внешним видом первой книги посвященной этой сложной и достаточно актуальной истории в которой женщин лишают многого, но их надежда и сила помогает выстоять и спасти будущее защищая свои права.

Про анонс даного продовження серії "Розповідь служниці" я знала з початку року, але для мене була повна несподіванка, що даній книзі дали Букерівську премію. Після прочитання першої книги, я точно не хотіла братися за її продовження, але хотілося дізнатися чим ця книга заслужила таку велику нагороду. Тому допитливий читач в мені зціпив зуби і взявся за читання. Книга не являється безпосереднім продовженням історії, яка розповідалася у першій книзі. Десь я читала рецензію, що друга книга більше зв`язана з серіалом. Але екранізацію я не дивилася, тому точно стверджувати не можу. Історія ведеться у такому ж форматі, як і перша книга. Тільки перша книга була мемуарами Служниці, а друга - мемуарами Тітоньки. У даній книзі автор розповідає читачу, як саме Тітоньки прийшли до влади у світі чоловіків, а також усі інтриги та скандали внутрішньої кухні товариства даних Тітоньок. Єдине, що мені сподобалося читати, це десь уже після середини книги, де розповідається як дівчатка проходять усі етапи, щоб стати Тітонькою. Хоча описаного і було замало. Якби усю книгу автор присвятив навчанню юних дівчат, я думаю книга мені взагалі б дуже сподобалася. А ось усі ці шпигунські пристрасті мені взагалі не зайшли. Та і відразу від книги відштовхнуло повторне занурення у цей жорстокий та хворий світ. Сцена з летальними родами мене шокувала, і я вже не могла оговтатися до кінця книги. Також, велике спасибі автору, що вона цією книгою поклала кінець устрою, який вона породила. Моя феміністична душа може спати тепер спокійно.

Багато чого змінилося за тих майже 35 років, відколи вперше вийшла друком «Оповідь Служниці». Сам роман став хрестоматійним, його авторка Марґарет Етвуд — живим класиком і віднедавна двічі лауреаткою Букера, а червоне вбрання Служниць — символом протестантів про всьому світу. І ось, абсолютно несподівано, письменниця вирішила написати продовження історії свого моторошного Ґілеаду. Ґілеад-то моторошний, проте сама історія, описана у «Заповітах» видалася мені досить оптимістичною, адже з найперших розділів ми знаємо, що цей жахливий, антигуманний, мізогіністичний державний устрій ґиґнув, і нам розкажуть історію його розвалу. Те, що ключові ролі у знищенні Ґілеаду відіграли жінки, здається мені логічним і дуже правильним. Дві юні дівчини, відчайдушно сміливі і безкорисливі, одна старша пані, так само ладна покласти своє життя на вівтар вищого блага, розкажуть нам історії про те, як доля звела їх разом і дала їм шанс повалити монструозну систему. Водночас ми багато довідаємося про звичайне, рутинне життя в Ґілеаді і в сусідній Канаді, де підпілля невтомно працює, допомагаючи біженцям.