Книга The Remains of the Day

Будет справедливо сравнить Кадзуо Ишигуро с Салманом Рушди. Вроде бы Япония никогда не была Британской колонией и даже сама Империя, в отличии от родины Салмана Рушди, но культурная пограничность обоих авторов - идентичная.
Для меня Ишигуро не является настолько большим мастером литературы, чтобы награждать Нобелевской премией именно его. Скорее это ход политический. Так выходит убить двух зайцев - наградить одной премией и Англия и Японию, а еще поддержать автора со сложным бекграундом, автора, который обречен всегда говорить голосом меньшинства.
Ишигуро Кадзуо родился японцем, он выглядит как японец, но его родители всегда были англофилами, а сам он получил консервативное английское образование. Так чей он писатель? Британский, конечно, и чуть-чуть японский.
Сюжет этой книги - что-то вроде мемуаров, или монолога потомственного дворецкого. Долго английские дворецкие с их вышколом - были национальным брендом, но постепенно этот институт переходит в область легенд и истории. Главный герой - трагикомический персонаж, Дон Кихот своего дела, последний герой-дворецкий. Он пожертвовал всей своей личной жизнью ради того, чтобы стать эталоном своей профессии. Чем не путь самурая?

Ця книга багатьом може не сподобатися. Наприклад, мій батько нещодавно по телевізору подивився уривок зі стрічки «Залишок дня». Більше від п’яти хвилин він не міг дивитися. Коли ж я сказала, що фільм було номіновано на Оскар й що тут грає Ентоні Хопкінс, батько серйозно поглянув на мене й перемкнув на політичне шоу. Реакція мого батька зрозуміла - класику, тим паче серйозну, не хочеться читати щодня. Вона важка й нецікава, вимагає думок та емоцій. Книга «Залишок дня» - для справжніх інтелектуалів, для поціновувачів слова та думки. Головний герой твору віддано служив своєму господареві, так віддано, що не міг відволіктися від бенкету, щоб поховати свого батька; так віддано, що обміняв справжнє взаємне кохання на вірну службу. В нього ще є час все виправити й сказати своїй колезі про почуття. Але під час зустрічі він не в силі це зробити. Так само й вона вирішує залишити все, як є, повернутися до нелюба-чоловіка й допомогти виховувати онука. Що залишилося в дворецького? Робота, заради якої він пожертвував особистим життям?
Кожен з нас у житті робить свій вибір, насправді таких, як цей дворецький, дуже багато. Це і письменники, і співаки, і вчителі, і прості касири, - люди, які помилилися у виборі.

Человек многое осознает и подвергает рефлексии собственную жизнь, когда чувствует, что впереди осталось намного меньше, чем позади, осознает, что жизнь прожита, и хочется увидеть, какой след в истории и судьбах людей оставил после себя. Главный герой - английский дворецкий Стивес - всю жизнь верой и правдой служил своему господину, влиятельному аристократу. Это слепое служение стало смыслом всей его жизни. Стивенс не видел и не хотел больше ничего: он не завел семью, не смог наладить отношения с единственной женщиной, которая испытывала чувства к бесчувственному дворецкому, не стал богат и не имел друзей. Когда Стивенсу уже было довольно много лет, в особняке, где он прослужил всю свою жизнь, сменился владелец, имевший другие ценности и жизненный уклад, нежели тот, к которому привык Стивенс. Очень переживая из-за этого, Стивенс берет шестидневный отпуск, чтобы обдумать жизнь, отдохнуть и повидать ту женщину, с которой не сложилось. Шесть дней размышлений и воспоминаний - и пустота и одиночество в конце.
В романе совсем нединамичный сюжет, но он такой невероятно атмосферный, трогательный и эмоциональный, что его не хочется отпускать.

The Remains of the Day -- роман 1989 року британського письменника, лауреата Нобелівської премії, Кадзуо Ісігуро.

Влітку 1956 року Стівенс, давній дворецький у Дарлінгтон-Холі, вирішує здійснити автомобільну подорож на захід Англії.

Ця шестиденна екскурсія стає подорожжю в минуле Стівенса та Англії, минуле, де є фашизм, дві світові війни та нереалізована любов між дворецьким та його економкою.

Роман розповідає в оповіданні від першої особи історію Стівенса, англійського дворецького, який присвятив своє життя відданому служінню лорду Дарлінгтону.
Важливо не те, що відбувається в цій історії, а те, що не відбувається. Це не те, що сказано, але те, що не сказано.

Я майже відчуваю себе Стівенсом у реальній особі, а не в вигаданому персонажі. Він цілком може бути найтрагічнішою фігурою, яку я мала честь зустріти/почитати. Він так сильно намагався зробити те, що вважав правильним, і в підсумку все виявилося не таким ... Я плакала щонайменше півгодини після того, як закінчила останню сторінку. Це був гірко -солодкий момент, коли він зізнався, що його серце розбилося ... Мені було так боляче за нього, але він вперше визнав свої емоції, і я зраділа за мене.

Я сподіваюся, що Стівенс використовує залишки свого часу, щоб навчитися сміятися і створити собі дружбу. Думаю, можливо, він так і зробить.