Роландова подорож до Темної Вежі триває. Проте на цей раз він повинен знайти для себе подорожніх, товаришів, що розділять його участь. На все свій час, і саме в такі певні моменти перед ним з'являються двері, що відчиняють портал в інший світ. Проходячи крізь них, Роланд всиляється в тіло чужинця, якого повинен видобути для себе, тим самим врятувавши життя і душу людини. Його мета-видобути трьох. Ніхто і не казав, що це буде легко чи весело. Але гріх скаржитися, що не захопливо. Одразу почну з претензії щодо назви книги, вона логічна, проте чому не зберегли оригінальну назву-залишається для мене загадкою. Все що буде далі, тільки про хороше, бо ця книга насправді сподобалася дуже. Цікаві істоти-омари, що ранять Роланда, це єдине, що залишилося від казки, бо вся решта історія це суцільний фантастичний трилер. Фентезі це зовсім не мій жанр, але тематика цих книг сприймається легко. Кожен з нових героїв цікава та особлива харизматична особистість, що має певне непросте життя. Попри це на кожному кроці лунає ненормативна лексика та хороші жарти з нотою сарказму та самоіронії. Якраз вони чудово розбавляють напружені моменти й додають їм перчинки. Що дуже потішило, так це мінімум води і непотрібних описів (це був чистий кайф, знаючи особливість автора), хороша динаміка до фіналу, та щирість і емоційність героїв. Деякі моменти хотілося просто смакувати. З об'ємом, що є майже вдвічі більшим за першу частину циклу книга читалася навіть швидше. Не відчувалося багажу сторінок, текст легкий, хоча місцями автор забував про абзаци, проте це зовсім не обтяжувало книгу, скоріше просто кидалося в очі. Тепер з нетерпінням чекаю коли візьму наступну частину. Надіюся, автор тільки набирає оборотів.

Итак, вторая часть про Тёмную башню (всего их 7 или даже 8). И эта часть мне не понравилась. Первую книгу читать было трудно. В этой добрую половину тоже занимает откровенный бред. Пришлось прочитать немало, чтоб хоть что-то стало вырисовывается. А как она начинается?! Это вообще... Короче, слов не подобрать. Потому что наш стрелок оказывается в неизвестном месте и сразу попадает даже не в беду, - в катастрофу. И то, что он раз за разом вырывается из объятий смерти, просто фантастика. Итак. Роланд находит Дверь. Трижды. Чтоб привести в свой (ну этот странный) мир троих. Почти. Компания подобралась ещё та.... В целом, читать половину точно было трудно и не интересно, потом вроде стало проще. Хоть финал и не понятен. Но все говорят, что потом будет интереснее. Посмотрим. Почитаем.

Якщо читач осилив першу частину епопеї Стівена Кінга, то його, без сумніву, очікує захоплива мандрівка крізь простір і час разом з лицарем без страху та докору, стрільцем Роландом. Мандрівка, в якій, відповідно до законів жанру, головний герой має отримати трьох супутників. Тож, власне роман "Крізь час" і присвяченій трьом захопливим історіям нових супутників Роланда - скажемо відверто, доволі несподіваних супутників, які, на перший погляд, зовсім не підходять на роль стрільців. Перший супутник - хлопчик Джейк з Нью-Йорку 1977 року. Хоча цей персонаж стає першим з супутників Роланда найбільш закономірно, адже він володіє надприродними здібностями і може відчувати прояви паралельних світів. Зате два наступних супутника стрільця спочатку здаються доволі випадковими: наркоман Едді Дін з 1987 року і Сюзанна, чорношкіра жінка без ніг з 1964 року, здаються зовсім чужорідними в світі Роланда і Темної вежі. Тим більше, що в тілі Сюзанни криється її темна зловісна іпостась - хижа і безжальна Детта. Однак, всупереч всім протиріччям і негараздам четвірка героїв розпочинає важку мандрівку до Темної вежі...