Фіона Мей - суддя Високого суду в Лондоні, яка розглядає сімейні справи. Робота потребує мудрості, натхнення, сили, постійної уваги, напруження, часу. Особливості роботи впливають на формування певних рис характеру, а характер зумовлює індивідуальний підхід до роботи. Робота впливає на залученість до інших сфер особистого життя, а персональні драми можуть відбиватись на прийнятих рішеннях. Автор цікаво описує те, що може відбуватись в голові та у житті людини, яка самовіддано працює. Як це, відключити своє життя і проникнути в чужі. Як це, відкинути свої власні переживання, оскільки вони «не стосуються обставин справи». Адам - неповнолітній, хворий на лейкемію, який потребує переливання крові, проте відмовляється від цього через релігійні переконання. Суддя повинна прийняти рішення - дати шанс і врятувати життя (через дозвіл лікарні на примусове переливання крові) чи погодитись з рішенням неповнолітнього та його батьків. Чи є ми власниками свого тіла і в яких межах? Чи маємо ми право на розпорядження своїм здоров’ям? Чи очікують батьки, які не можуть зрадити релігії та спільноти, на те, що за них це вирішить хтось інший? В чому полягають найкращі інтереси дитини? Мало хто непричетний задумується над тим, що прийняти рішення - це одне, а жити з його наслідками - інше. «Вона думала, що її відповідальність закінчується за стінами суду. Але невже так може бути?». Гідність - це одна з найвищих цінностей, яка робить нас людьми. Усі забезпечені державою права витікають з принципу поваги до людської гідності. А закони? Цікаво чи прийняла би Фіона Мей таке ж саме рішення, якби знала, що за ним слідуватиме?

Иен Макьюэн, чью фамилию мне по-началу хотелось прочитать, как - "Макивон" - это один из ведущих британских писателей, не нобелевского, но букеровского уровня. Макьюэн не пишет без элитарности и излишков, никаких вам масштабных, монументальных работ, как последнее время. Никаких вам 500-страничных романов. Все в духе эпохи и культуры читающего сословия. Его романы всегда небольшие по объему и остро-социальные, по настроению, безусловно, минорные. Герои его книг, как правило ошибаются и раскаиваются, или оказываются перед очень сложным выбором. В случае данной книги, одной из самых интересных и сильных, с моей точки зрения - это конфликт морально-этический конфликт, вернее целый ряд таковых. Где начинается и заканчивается ответственность, которую мы на себя берем, которая возложена на нас обществом и законом? Как построить отношения в семье? Как быть с нарастающим одиночеством и не выраженными эмоциями? Как научиться пониманию, до тех пор, пока не стало слишком поздно? Вот такие и подобные вопросы любит поднимать Макьюэн. Пишет он эмоционально, но в довольно вязкой манере, некоторые предложения приходится перечитывать.