Книга The Catcher in the Rye

Сиджу, тримаю у руках цю "The Catcher in the Rye" і нарешті розумію, що для мене вона є чимось більшим, ніж просто улюбленою книгою.

Так сталося, що я читала її у визначальні для себе роки: перший раз у 15, другий – у 20. І от я знову перегорнула її останні сторінки майже у 25.
І, хай йому грець, кожного разу ця історія видається мені близькою (гадаю, багатьом відчувається те саме, і не важливо, хто ти – тінейджер, чи вже можеш гордовито називатися зрілою особистістю). Невимушений, чіпляючий "селіджерівський" стиль не дасть тобі відірватись від розповіді 16-річного Холдена Колфілда, який стрімко несеться до краю "прірви" і от-от зірветься у "доросле життя." Звісно, хлопчина переживає той досвід по-своєму: дещо надто емоційно, драматично, деколи бунтівливо. Йому спокійно можна пробачити зухвалість, лайку і частенькі слова-паразити. Знаєте, at all. Бо така вдача додає герою якоїсь екстра щирості, що мені так сильно подобається в людях.
Так, тим хлопчиною міг би бути хто завгодно: твій сусід, мій одногрупник, дещо фріковий легінь з місцевого тату-салону, може, навіть, друг твого друга, котрий колись "на слабо" поцупив книгу у книгарні, або просто сумний мужчинка з пабу, того самого, де ти колись мав підробіток...
І ось Холден розповідає тобі про свій переломний момент – ті короткі декілька днів – чим дихав в той час, що робив, що мав на серці. І поки він ділиться своїми переживаннями, тобі відчувається, що він є справжнім, без фальші, без фейковості. Яким і ти був колись. До того, як зірвався у "прірву". Або яким ти є зараз, і тільки до неї прямуєш.

Браво, Селінджере!
Холден, see ya,
почекай, коли мене наздоженуть мої "30" ;)

Бути підлітком: як це на вашу думку? Просто чи не дуже?
Відповіді на це питання і присвячена книга.
Головному герою роману, Холдену Колфілду, 16 років. Він змінив багато шкіл: із кількох він пішов сам, із деяких його виключили за неуспішність. Хоч насправді Холден хлопець тямущий, та сам себе він називає дурнем. Підліток багато читає, любить писати та спостерігати за оточуючими.
І ось, Холдена виключають із чергової школи. Він не хоче засмучувати батьків такою звісткою і тому кілька днів мандрує Нью-Йорком, зупиняється у готелях, ходить до барів, знайомиться із людьми, танцює, палить...Хлопець шукає себе. Напевно, у не зовсім підходящих місцях та ситуаціях, але то вже інше питання.
Холден не любить фальш, лицемірство, брехню (хоч сам зізнається, що такого брехуна як він світ ще не бачив).
Підліток щиро розповідає нам про свої думки та почуття, довіряє нам свої негаразди чи печалі.
Він розповідає нам про усіх своїх знайомих: про вчителя історія містера Термера та його сім'ю, про сусіда по гуртожитку нечупару Роберта Еклі, про Саллі Гейс, дівчинку, яка йому подобалася бо була дуже гарненькою, про Джейн Галлахер, яка дійсно є для нього важливою і з якою йому так подобалося дружити та, звичайно ж, про свою улюблену сестричку Фібі.
Прочитайте цю книгу і, можливо, ви згадаєте себе або свої переживання у підліткові роки.

Эта книга написана очень простым языком, но это обманчивая простота, за которой скрывается глубина экзистенциональной философии. Кажется, что картинка которая открывается читателю - плоская и не каждый сможет оценить мысли и чувства, которые вложил автор не столько в слова, сколько в молчание своего героя. О том, что происходит с Холденом мы должны догадаться сами.
"Ловец во ржи" - книга, в которой нет никаких бурных событий, никакой внешней драматургии, потому, что главная драма у героя внутри. Но даже об этом он не станет кричать всему свету. Он не доверяет людям, не доверяет жизни и даже самому себе не доверяет.
Насколько я смог понять, "Над пропастью во ржи" - это книга о нежелании расставаться с детством, с невинностью восприятия мира, с детством как с "заповедником человечности". Подобный кризис роста, очень свойственен американским тинейджерам, наверное, в силу каких-то особенностей устройства американского общества. Холдены Колфилды не переводятся и заносить их в красную книгу, пока что рано.
Интересный факт - то, что это издание вышло в своем изначальном виде, в точности, как самое первое американское издание, чью обложку одобрил сам Сэлинджер, после долгих споров.

Очень люблю творчество Джерома Дэвида Сэлинджера и очень люблю эту книгу. Когда меня спрашивают, в чем же особенность этого романа, его все обсуждают, он всегда в списках лучших книг, которые советуют к прочтению, то я не знаю, что ответить. Вроде, обычная подростковая история бунтаря Холдена Колфилда, которого выгоняли (или он сам уходил) из нескольких школ, который не любит фальши и неискренности, а сам врет. Который имеет вредные привычки, часто совершает необдуманные поступки ... Что тут интересного? - спросите вы. Для того, чтобы ответить на этот вопрос, нужно только читать. И тогда вы сможете понять Холдена. Холдена, который любит свою семью. Который умеет любить. У которого доброе сердце. Который всегда придет на помощь тому, кто в этом нуждается. Который пытается быть искренним перед самим собой, разбираться, что ему подходит, а что нет. Эта история о Холдена Колфилде, который анализирует и понимает больше, чем его сверстники (или пытается понять) и от этого часто чувствует себя одиноким ... Книга очень нравится! Рекомендую!

Это книга, наполненная множеством интересных образов и множеством мыслей, вложенных в нее.
Прочитав роман, я не понимаю, почему он получил такое признание. Это не что иное, как разоблачение бессвязных мыслей подростка, которые временами не имеют никакого смысла.
Роман представляет собой рассказ Холдена Колфилда о двух днях, которые он провёл в одиночестве в Нью-Йорке. Его исключили из ещё одной подготовительной школы, так как он провалил все предметы, кроме одного. После ссоры с соседом по комнате он уходит из школы на несколько дней, и возвращается в Нью-Йорк. Однако он знает, что его родители будут в ярости из-за того, что произошло, и он решает провести несколько дней в одиночестве в отеле, прежде чем отправиться домой на каникулы.
Два дня он провел, бродя по ночным клубам, напиваясь или блуждая по городу, постоянно оплакивая отсутствие интеллектуального общения. У него свидание с Салли, девушкой из его прошлого, он то влюбляется, то ненавидит ... все на одном и том же свидании. Он мальчик, который явно никогда никем и ничем не удовлетворяется, и который постоянно находится в состоянии недовольства.
Может в свое время книга и была чем-то революционным, но не сейчас.