Наважитися писати про буття людей, чиї долі згоромадилися в родинних розповідях і у власній пам’яті, на перший погляд, найпростіше. Але насправді це дуже складно - проживати разом із героями сюжети їхніх життів, таких різних на події і таких суголосних в горі й радощах, у недугах і здо¬ров'ї, в ставленні до Бога, до природи, до гріхопадіння...
У своїй першій прозовій збірці Галина Лицур-Щадей явила нам образки навколишнього світу, що його спостерігає пиль¬ним оком. Дідо й баба Софія, ворожка й нещасна Марися, німий роботящий чоловік і успішний власник «розумного дому», відлюдник Михайло у горах і осамотіла Калина з клаптиком неба в місті - вони дихають, розмовляють, «жиють» тим, що їм судилося. Вони переважно пов’язані з горами, з їх багат¬ством і небезпекою, зі щедрістю й суворістю, з красою, оспі¬ваною й виспіваною, зафіксованою об’єктивом й невловимо мінливою в мить споглядання.
Для широкого кола читачів.