Якщо чесно, то "Світлокопія" мене дуже розчарувала. Я очікувала якогось цікавого, можливо, динамічного сюжету. Але натомість ця книжка виявилася роздумами клона. Погоджуся - тема клонування повністю розкрита, але все ж цей твір більше схожий на есе. Дуже не сподобалося, що постійно повторюється, що клон не може жити без оригіналу, "яцети-тицея". Я звісно розумію, що це - основна тема книжки, але воно починає набридати. Іноді, хотілося просто перегорнути дві-три сторінки, і я впевнена - якби я це зробила, то нічого цікавого я б не пропустила. Звісно, у "Світлокопії" є свої плюси. Наприклад, як я вже написала вище - на мою думку, тема клонування повністю розкрита, я б, навіть, сказала - вичерпана. Крім того, у книжці все ж таки є сюжет, до речі, доволі непоганий. Мені особливо подобається, що письменниця зачепила тему музики. Те як авторка поєднує тему клона та піаністки виглядає дуже дуже оригінально. Ця тема музики і справді дуже цікава, але все інше... М'яко кажучи, не дуже. "Світлокопія" - твір, який сподобається не кожному тому, що кожен зрозуміє його по-різному. Та незважаючи на це, у романі всі знайдуть щось для себе. Я вважаю, що тема клонування зараз не дуже актуальна, але для загального розвитку "Світлокопію" все ж варто прочитати.

До обкладинки та паперу не маю питань, ВСЛ знову постаралися, книгу приємно тримати в руках, а от переклад вийшов так собі, вони можуть і краще. Не знаю чого так сталося, але десь недогледіли і переклад весь час дратував. Ну а тепер до книги. Книга нам розповідає про недалеке майбутнє, що вже настало і не настало водночас (приблизно як із Назад у майбутнє). Коли книга писалася це ще було майбутнім, але коли переклали, то вже ні, тож маємо те що маємо. Отож тут йдеться про життя клонки, однієї з перших, я хотів сказати навіть поневіряння, але це буде занадто гучно сказано. Але насправді це монолог ображеного підлітка, не більше не менше. Авторка звісно хотіла загострити увагу на клонах, різноманітних проблемах і так далі, але це не вийшло. Взагалі. Навіть у трикнижжі Фаренго, у якому клони не є центром сюжету і то краще описали проблеми клонів і куди все скотиться. Хоча звісно це трішки різні речі, бо тут тільки перші випадки, а там уже століття клонування, проте у Фаренго вийшло краще описати проблеми клонів, набагато. Тут же ми маємо радше проблеми дитини/підлітка, які навалилися на купу. Першою проблемою є те, що матір змушує доньку повторювати свій шлях. Не дає свободи і це з часом виливається у проблеми. Це справді є проблемою, бо я бачив на власні очі таке і це жахливо. Проте я не можу сказати, що дівчині аж так це все не подобалося. Вона й сама була не проти займатися музикою. Другою проблемою було й те, що дівчина росла в неповні родині, без батька, якого їй постійно не вистачало. Частково їй батька замінив її друг дитинства, що завжди підтримував у складні миті і тільки завдяки йому все закінчилося добре, бо інакше вона могла б наробити ще більше дурниць. Третьою проблемою була хвороба матері. Це дуже важко спостерігати як хтось повільно помирає на твоїх очах, а коли це найрідніша для тебе людина, то це в рази гірше. Звісно у неї з матір'ю були конфлікти, але однаково вона любила свою матір, що б там не казала. Це мені трішки нагадало про книгу Дика, Шеріл Стрейд, де вона описує як смерть матері на неї вплинула, вона буквально зламалась і їй довелося пройти довгий шлях (буквально і переносно) поки вона змогла зібратися докупи і навести лад у житті. Четвертою проблемою була нестача уваги. Її матір кар'єристка тож постійно була зайнята і мало приділяла уваги вихованню. Додати до цього відсутність батька от і маємо самотню дитину. П'ятою проблемою було те, що вона клон, але це взагалі не проблема, а просто привід для ниття, яке дратувало протягом усієї книги. Бо по суті хоч матір і змушувала її займатися музикою, та вона й сама була не проти. Жила вона у гарних умовах, на відміну від безлічі дітей, що і частинки цього не мають. Так неповна родина і матір кар'єристка, та все ж нянька і її син (друг головної героїні) трішки компенсували це. Навіть коли вона почала бунтувати матір її не покинула і зрештою залишила непоганий спадок який дозволив їй не турбуватися про майбутнє і реалізувати себе як особистість. А ото пошук себе це не є чимось особливим бо вона клон, через це всі проходять. Комусь легше знайти себе, комусь важче. Вона ж по-суті просто шукала виправдань. Загалом якби книга не акцентувала на темі клонів, то було би краще, бо сама тема не розкрита. У плані фантастики воно застаріло і не відповідає дійсності. І якби не післямова від авторки до нашого видання, то я б взагалі міг би подумати, що вона там піднімає геть інші проблеми, які я описав вище, але ні... Отож не раджу витрачати свій час, якщо ви не хочете читати 170 сторінок ниття підлітка, ще й без явних на те причин.

Ирис - молодая талантливая пианистка и композитор, но она смертельно больна. С каждым годом её состояние ухудшается, времени остаётся все меньше. И она решается на революционный поступок. Чтоб обрести "бессмертие", Ирис просит доктора-генетика клонировать её. Непорочное зачатие, генная инженерия. Дочь Ирис - Сири - её полная копия, и она надеется вырастить вторую себя. Тыэтоя, яэтоты. Близнецы с разницей в 30 лет. И грань между их жизнями практически стирается. Ирис хочет молодую, усовершенствованную версию себя. Сири, как любой ребёнок, хочет материнского тепла. А со временем она понимает, что хочет тоже быть личностью, жить свою жизнь. Это одновременно и так просто, и так сложно. Книга не совсем детская, я бы даже сказала, она очень "взрослая" и глубокая. Здесь нет экшена, научной фантастики как таковой. Здесь больше описаний чувств, мыслей и эмоций. Повествование идёт от лица Сири, это ее мемуары. Но можно заметить, как иногда описание перескакивает и ведётся от третьего лица. Это подчёркивает, как девушка не до конца принимает свое "я", иногда ей тяжело говорить о себе как о человеке, а не как о светокопии. В романе поднимаются проблемы детей и родителей, вопросы воспитания, выбора своего жизненного пути. Ведь по сути, Сири была рождена с целью продолжить дело матери. Есть ли у неё возможность, есть ли у неё право поступить иначе? А ещё тут есть музыка, любовь к музыке в каждом предложении. И снова вопрос - любит ли Сири музыку на самом деле, или это внушение, влияние её матери-близнеца? Очень интересно, и очень познавательно. Ведь если не смотреть на особенности зачатия девочки, проблемы взросления, соответствия ожиданиям родителей, их давление можно перенести в реальную жизнь.