Містична історія, в якій переплетені долі закоханих людей із минулого та з сучасного. Сам сюжет передбачуваний і більше нагадує любовні романи. Якби не одне "але". Описи. Вони живуть своїм життям, створюють атмосферу. Навіть сучасне місто в описах схоже на історичні замальовки, напевне саме через бажання авторки додати містики і створити похмуру атмосферу. Будинки, вулиці, меблі - усе це навіть більше приваблює, ніж самі герої та їхні перипетії. Ще момент, який не дозволяє назвати цю книжку банальним жіночим романом, - філософські роздуми про життя, про смерть. В усіх героїв є причини замислитись про смерть, про її значення, про те, що буде після, а отже і про світи суміжні. Описано все такою ніби трохи старовинною мовою, з вкрапленнями діалекту - навіть сучасність. Долі героїв мене не дуже захопили, в їхню чуттєвість я теж якось не дуже повірила, містика теж не сказати, що залякала, а ось медитативні роздуми і гарний антураж - це те, чим можна посмакувати. Особливо, мені здається, книжка пасує до осіннього читання - таке трохи похмуре, неспішне, місцями сумно-красиве.

Книжка не можна назвати абсолютно нецікавою або нечитабельною, але я не можу вам гарантувати, що ця історія стане вашою улюбленою і ви кожен рік будете її перечитувати. Я навіть не можу вам сказати, чи ви згадаєте її хоч раз з кимось у розмові, приведете як приклад чи щось ще. Але, так, прочитати можна. Тут у нас дві абсолютно незалежні одне від одної сюжетні лінії, а пов'язані вони між собою лише моторошною знахідкою в самому кінці книжки. Є історія родини до подій 2014 і після цих подій, а є історія родини і кохання заможного шляхтича. Чомусь під час читання мене не покидало враження, що це книжка не Роксани Сьомої, а Івана Франка, наприклад, і мені на завтра по ній треба зробити літературний аналіз. Тобто щось із класичної української літератури було присутнє в цих двох історіях, хоча є причини по яким її не включать до шкільною програми. Причому було відчуття якоїсь надмірної літературності персонажів, наче вони ніколи не зійдуть зі сторінок, наче ніколи таких людей бути не могло і не може, якщо ви розумієте про що я... Словом, такі мої враження.

Тот случай, когда книга мне очень понравилась. И с одной стороны я рада найти крутого представителя сучукрлита, книгу которую смело можно рекомендовать всем. А с другой стороны, немного обидно что "Світи суміжні" не стала популярной, отзывы не часто встречаются в соцсетях, из моих знакомых никто даже не слышал ни название, ни имя автора. Незаслуженно потенциальные читатели могут пройти мимо, к сожалению. Но роман действительно интересный, гораздо глубже и щите, чем может показаться по аннотации. В наше время мы наблюдаем за семьёй Казимиры. Она сама всегда ощущала присутствие поту сторонних сил, а теперь и к её маленькой дочке приходит некая сущность, которая её пугает. Хотя мистика проходит связующим звеном через весь рассказ, помимо этого у Казимиры и обычных "земных" проблем хватает. А тем временем мы узнаем историю 1935-36 года, о пане Кшиштофе и служанке Анне. Интересно, что с переходом между сюжетными линиями, меняется и стиль, и язык написания. В прошлом он более старинный, с диалектами и архаизмами. Да и манера написания напоминает классические любовные истории с несколько "возвышенным" описанием чувств. Конечно же в финале истории пересекутся. Достаточно интересно, несмотря на то, что о некоторых поворотах я заранее догадалась. А ещё здесь ненавязчиво вплетены размышления о "жизни после жизни", о высших силах, с клоном в религию но очень мягким. Книга мне очень понравилась, войдёт в личный топ сучукрлита, рекомендую от души.