Мері Дженнінгз з дитинства мріяла стати пілотом. вона хотіла протистояти агресії, якої бачила чимало від свого батька в дитинстві, і знала, що польоти - її велика пристрасть. Проте попри наполегливість і неабияку силу волі, двері часто закривались перед її носом виключно через шовінізм тих, хто мав владу приймати за неї рішення. Мері мусила пройти довгий шлях до того, щоб втілити свою мрію в життя. і на кожному кроці їй потрібно було доводити, що те, що вона жінка не означає, що вона слабша чи гірша за чоловіків у воєнній формі. Вона змогла досягти великих висот, потрапити в рятувальну команду і під кулями рятувати поранених солдатів в Афганістані. її було винагороджено почесною нагородою "Пурпурове серце", проте все це крізь постійну боротьбу з гендерною нерівністю. Книга детально пояснює довгий шлях військовий проходить до того, щоб досягти своєї мети, скільки іспитів і постійної перекваліфікації насправді відбувається за кулісами. а ще розповідає про те, як авторці вдалось не лише пережити біль від усвідомлення, що в армії і досі вірять, що жінці там не місце, але і зрушити процес інтеграції жінки з мертвої точки.

Мері Дженнінгз Гегар написала свою книгу "Стріляй як дівчисько" на основі власних спогадів про життя та службу у Збройних силах Сполучених Штатів. Вона дослужилася до звання майора військово-повітряних сил, служила в Афганістані, врятувала багато життів. У своїй майстерності була на рівних із чоловіками, а часом і суттєво їх переважала, проявляючи неабияку мужність і витримку. І незважаючи на власний професіоналізм, ця визначна жінка чи не на кожному кроці своєї діяльності стикалася із зневажливим ставленням і відвертим сексизмом. Навіть своїми численними заслугами вона не змогла переконати багатьох своїх колег, що армія - це для чоловіків, і їй, жінці, у ній не місце. І пані Дженнінгз, власниця найвищої військової нагороди США "Пурпурове серце", зробила дуже багато для запобігання порушенню прав жінок у війську. Книга невелика за обсягом, читається дуже легко. Місцями трапляються шматки сухого технічного тексту, але вони дуже інформативні і полегшують розуміння того, як працює та чи інша машина, чи у чому полягала та чи інша військова операція. Із задоволенням прочитала цю історію. Хотілося б, аби у нас таких книжок було набагато більше.