Книга Століття Якова полонила моє серце та душу. Довгий життєвий шлях Якова, кохання, війна, вбивства, втрати, спокуси. Все як у всіх, але тут автор взяв головного героя і занурив нас у його серце душу та переживання. Книга читається не легко через домішки польської мови та старої української. Але в цьому її колорит. Вирішила потім переглянути фільм і була розчарована, дуже багато, що було не по сценарію. Хоча акторська гра і екранізація, саундреки все супер. Але враження, що це не зовсім саме ця книга. Радію з того що відновлюється українська література. Раджу обов'язково прочитати, навіть тільки через те що це українська література. З нетерпінням буду чекати нові роботи Володимира Лиса. Однозначно книга полонить і захоплює, тому читайте і проживайте іще одне життя разом з Яковом. Два кохання Ульяна та Зося, багато дітей своїх і не своїх, випробування в концентраційному таборі і в кінці життя Оленка, як метелик, якого не хочеться сполохнути....

Після виходу фільму за цим твором зміг його подивитись лише через 3 роки опісля, у 2019 році. Фільм захопив, але у читацьких групах у соцмережах було багато схвальних відгуків про книжку, і розмов про те, що книга краща у 100 разів. Ось вирішив прочитати. Твір захоплює з перших сторінок. Такого я не читав давно! Про його кохання до Уляни, її зраду та шлюб із польською шляхтянкою та трагічну смерть його дружини та дітей! Одним мінусом, за який зняв би десь -0,5 балів хочу вважати сцени інтиму. Їх описано не настільки гарно і мило, як у книзі, наприклад, Світлани Талан "Матусин оберіг" сцени близькості Ігоря та Олесі. Але, я повністю погоджуюсь із коментарем Оксани Забужко, що вказаний як передмова до книги, це дійсно "Направду добра книжка" Проте, оскільки я сам живу на території історичної Волині (зараз Хмельниччина), та маю польські корені було дуже цікаво дізнатися про історію свого краю. Під час та після прочитання провівши аналогію з фільмом склалось враження, що фільм і книга у даному випадку дві абсолютно різні речі. Тому однозначно рекомендую дану книгу до прочитання

"Століття Якова" - одна з небагатьох книжок укрсучліту, яку мені радили всі підряд. Причому як ті, хто цей самий укрсучліт знає і любить, так і ті, хто його недолюблює. Зрештою я таки прочитала цю історію і досі не можу зрозуміти, за що її нагородили званням "Найкращий роман десятиліття". Чесно кажучи, на тлі романів українських авторів, виданих протягом останніх років, "Століття Якова" виглядає настільки примітивним, що мені навіть страшно уявити, які ж там ще були претенденти на нагороду. Вже уявляю, як в мене полетять гнилі помідори, але, камон, лінійна оповідь про дядька, який пливе собі по життю, сухий переказ біографії у стилі "народився-виріс-воював-одружився-постарів" це ще комусь цікаво? Зрозуміло, що коли ти живеш за умов тоталітарного режиму, то вибір в тебе невеликий, вирішуй - можеш героїчно померти або негероїчно намагатись вижити. Але річ в тім, що Яків не вирішує абсолютно нічого навіть в особистому житті, чи то особливо в особистому житті. Таке враження, що він просто не змозі відмовити черговій жінці, яка вирішила з ним переспати. До речі, в інших книжках Володимира Лиса жінки теж настільки пришелепкуваті, як і в цьому романі?