Журналіст Генрі Грей приїжджає до маленького англійського села Вестон Пайпард, щоб написати статтю про місцеві традиції. Село здається ідилічним - старовинні котеджі, тихі ставочки, доброзичливі жителі. Але дуже швидко Генрі відчуває: щось не так. Люди надто ввічливі, надто стримані, а за їхніми посмішками ховається страх. Коли в ставку знаходять тіло молодої жінки, яку всі вважали втеклою з коханцем, село закривається. Ніхто не хоче говорити з чужаком, а поліція поводиться дивно. Генрі починає копати - і виходить на стару трагедію, яка тягнеться роками: зниклі діти, сімейні таємниці, релігійний фанатизм і щось набагато темніше. Автор тут не поспішає з вбивствами - вона повільно нагнітає атмосферу провінційного страху, де всі знають один одного й тому мовчать. Персонажі живі: стара місіс Вілсон з її "трав'яними чаями", вікарій з секретами, молодий лікар, який намагається бути сучасним. Напруга йде від тиші, від того, що не кажуть, а не від криків. Фінал: несподіваний, психологічно точний і з присмаком гіркоти. Не кривавий жах, а тихий, англійський, який пробирає холодом.