Петро Кралюк "Справжній Мазепа". Із серії "Ретророман". Автор створив, щось незвичайне,для мого розуміння. Центром історії є замок. Однак він не звичайний, тому що в ньому знаходиться...психлікарня. Персонажі: Левко - приїхав працювати сюди на два роки. Щоб потім стати практикуючим лікарем. Також на сторінках зустрічаються: Вакуленко - колега. Оксана - дружина Вакуленка. Едічка- письменник. І Професор - цікавий персонаж із цікавими філософськими думками. Ще є персонажі. Однак саме ці найбільше концентрують історію навколо себе. Все починається коли "зверху" сказали підготувати щось до святкування ювілею Миколи Гоголя, а пізніше і святкування "українсько-шведського союзу". Завдання з непростих. Однак Рудик(головний лікар) пропонує об'єднати ці дві події. І Едічка має написати щось, адже він письменник. Ось із цього моменту все і починається...чи продовжується. Далі прочитаєте самі, що сталось. Чи написав Едічка те що треба... Актуальні теми: любов, прийняття себе, дружба, відносини між двома, ненависть. Наприкінці хочеться сказати, що книга мене трохи шокувала, деякими неочікуваними поворотами. Тому потрібно бути готовим до всього. А з іншого боку це можливість подивитись на все під іншим кутом. Адже все можливо. Хоча інколи треба просто увімкнути уяву, однак обережно на поворотах. Дякую за видавництво і можливість прочитати цю історію. Адже після неї над багато чим замислюєшся. Наприклад: Хто я є? Ким мене бачать? І кого я бачу? І те, що ми бачимо, не завжди є тим, що є. Особливо коли в одній кімнаті знаходяться Шевченко, Гоголь та Пушкін.

Невеличка історія про провінційне містечко, де чи не найголовнішою будівлею є старенька психлікарня. За задумом автора, тут вирішують святкувати річницю Миколи Гоголя та "українсько-шведського союзу". Відтак один із божевільних вдає з себе нобелівського лауреата і пише роман "Гетьма", а молодий психіатр, який відбуває тут свої перші роки практики, контролює цей процес. Здавалося б по анотації мала би вийти цікава розповідь, проте книга мене відверто розчарувала. Забагато тут сумбуру та гротеску. Взагалі у книзі стільки всього намішано, що просто не розумієш її логіки. Адже тут і Шевченко, й Мазепа, і відьма з Вія, і Гоголь і ще купа різних персонажів, яких автор намагається зробити якимись особливими, не такими, як вони є насправді. Трішки логічніше простежується життя головного персонажа, психіатра Левка та його оточення. Адже розповідь ведеться саме від нього, відповідно ми бачимо нелегке життя у звичайному, провінційному містечку, де й роботи немає, і розваг особливих не передбачається. Якось не пішла ця книга, можливо варто почитати ще щось цього автора, аби зрозуміти його стиль.