Горезвісна Соловецька каторга прийняла до себе майже всіх представників народів СРСР і навіть Європи й Америки. Можна вважати, що совєтська табірна система почалася, коли 13 жовтня 1923 року було створено Соловецький табір особливого призначення з двома пересильно-розподільчими пунктами у Архангельську та Кемі. Каторга проіснувала до 2 листопада 1939 р.

«Соловецькі табори – країна мук і відчаю. Переважну більшість з тих, хто туди потрапляв, чекала загибель. У запліснявілих мурах монастиря, де колись ченці кадили фіміам покори Всевишньому, тепер фабрикували романтичну брехню про любов- ненависть і царство Боже на землі», – писав письменник І. Гришин-Грищук, який пережив сибірські табори.

Ця антологія присвячується тому останньому етапу 1937-го року з Соловків до урочища Сандармох у Карелії, де було вистріляно цвіт української інтелігенції, а серед них кілька десятків науковців та біля трьох десятків письменників – Валеряна Підмогильного, Миколу Зерова, Павла Филиповича, Мирослава Ірчана, Валер'яна і Клима Поліщуків, Олексу Слісаренка, Григорія Епіка, Юліана Шпола, Василя Штангея, Марка Вороного, Михайла Лозинського, Леся Курбаса та багатьох інших... Протягом п'яти днів – 27 жовтня і 1– 4 листопада – було убито 1111 в'язнів. Минуло 80 років від цієї дати...