Криваві сторінки історії України у долях звичайних людей, які воліють лише одного: жити і господарювати на власній землі. Це драма на три життя у зворотній послідовності подій. Так правдиво змальовано згорьовані долі на прикладі одного буковинського села, Черемошна. Понад 50 років село знаходилося під владою трьох імперій, але такої ницості і підступності з боку влади «других совєтів» воно не знало. Ця влада не гребувала нічим: мордувала, вбивала, примусово-добровільно зганяла у колгоспи, улещували цукерками дітей, випитуючи у них про батьків. Все це є загальновідомим. У книзі це виступає фоном, першопричиною усіх бід, лихоліття, тяжких трагедій. Даруся, головна героїня роману, зазнала глибокої психічної травми, внаслідок якої все життя пішло на пси і нещасна вона через самотність, байдужість і жорстокість людей. І Даруся не годна зрозуміти, чому через те, що вона говорить з квітами і деревами, про неї думають як про дурну, хоча деякі її односельці вчиняють дії до смішного безглузді, проте ніхто їх не вважає дурнями. Щемка книга про загублені долі, що написана живою, співочою мовою: тут і буковинська говірка, і суржик, і різноманітні жаргони.

Книга поглинула з першої сторінки, прочитала на одному диханні, не дивлячись на тяжку долю героїв. Тяжка доля жінки, як дівчини, дружини, матері. Останній розділ розставив всі крапки над і. Важкість на душі залишилась. Багато думок, спогади розповідей бабусі та прабабусі, тільки обривки, бо ніхто особливо не хотів згадувати ті часи. Так багато питань залишились без відповідей. Такі твори дають їх, відповіді.

Прочитав книгу в свої 30 років . Дуже сподобалась . Рекомендую!