Эту книгу подарили моей племянницы и я тут же взяла ее почитать. Сразу скажу, что оформлена она красиво и сделана очень качественно. Юлиан очень любят Рождество, но в этом году его семья пережила трагедию и похоже, совсем забыла о празднике. Радует его только знакомство с девочкой Хедвиг. В ее доме наоборот все готово к Рождеству. Но, похоже, у нее тоже есть тайны, которые она не готова раскрыть. Эта книга милая и трогательная. И как для детской рождественской книги немного грустная. Я даже плакала в некоторых моментах. Это история о вере в чудо, о надежде, одиночестве. И еще о том, что нужно двигаться дальше, а не застывать в трагедии. А иначе можно пропустить всю жизнь. Иллюстрации в книге просто волшебные. Хотя те, на которых были изображены дети показались мне страшненькими слегка. А вот пейзажи и остальные картины хоть распечатывай, как открытки и вешай на стены. Обложка очень приятная на ощупь и напоминает ткань. Но от чего-то она начала выгибаться, что не очень хорошо. Если вам хочется чего-то Рождественского и детского, но при этом не боитесь поплакать, то я вам эту книгу рекомендую.

Я купила цю книжку через обкладинку: вона така різдвяна-різдвяна, це поєднання червоного з золотим одразу привертає увагу в книгарні і створює святковий настрій. Проте, можливо, мені варто було уважніше прочитати анотацію, де «Снігову сестричку» порівнюють із книжками Чарльза Діккенса та Гарна Христіана Андерсена. У певному сенсі вона справді продовжує традицію їхніх похмурих різдвяних оповідок, із тих, знаєте, де сироти замерзають на вулиці у Святвечір, прекрасні, затишні будинки насправді виявляються закинутими вже 50 років, а симпатичний новий друг — примарою. Я хочу дещо іншого від різдвяної історії, хочу, щоб вона повертала мені віру в добро, людяність і милосердя, хочу, щоб вона зігрівала моє серце темними і холодними зимовими вечорами. Зрозумійте мене правильно: я не проти того, щоб у дитячих книжках піднімати теми смерті чи депресії, але це потрібно робити дуже делікатно, і, мені здається, Маї Люнде тут дещо забракло майстерності. Разом з тим у книжки гарний і зрозумілий посил: любіть життя і своїх близьких, ви ніколи не знаєте, скільки часу вони ще пробудуть із вами. "Поміж небом та землею трапляється багато такого, чого ми не в змозі пояснити, і цьому направду варто радіти, хіба ж ні? Світ повний фантастичних і незбагненних явищ, яких ми не розуміємо, і саме тому життя варте, щоб його прожити."

Мая Люнде "Снігова сестричка" Про такі книги писати відгуки мені завжди складно. Як правильно добрати слова, щоб передати власні емоції? Як скласти літери так, щоб із них капали сльози, які лилися рікою мало не всю книгу? Як пояснити поєднанням букв, як це, читати таку книгу вголос своїй надзвичайній семирічній дитині? Як??? Так, це найсумніша історія, яку мені довелося зустрічати в дитячій літературі. Вона про смерть і втрату дорогої людини. Вона про життя, яке стало іншим. Вона про пам"ять і про вміння бачити навколо інших, живих. Вона про віру. Про дружбу. Про надію. І про Різдво. Це книга дисонанс. Її розкішне оформлення ховає те, що кожен боїться найбільше. Чи треба така література дітям? Треба! І не лише дітям. Вона потрібна й дорослим. Вона вчить не ховати горе. Вчить не мовчати про втрату. Не вдавати, що все так само, тоді коли рухнув увесь світ. Вона допомагає аналізувати і шукати в собі сили жити далі. Вона змушує думати про інших, не лише про себе. Вона вчить жити далі. ЖИТИ! Радити важко. Але таки спробую. Прочитайте! Якщо не дітям, то хоч самі!