Книга Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"

"Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка" - це дивовижна історія про дружбу, життя, відданість та любов, із якою ми знайомимося із вуст старенької місіс Нінні Тредґуд, яку в будинку пристарілих відвідує жінка на ім'я Евелін Кауч. Все життя Евелін відчуває себе не на своєму місці, їй здається, що життя скінчилося й пройшло повз неї, хоча їй немає ще й п'ятдесяти, тож часом задумується навіть про самогубство. Знайомляться вони абсолютно випадково, але ця дружба й знайомство відчиняють Евелін очі на чималу кількість речей, а головним є те, що в неї знову з'являється жага до життя, яку до неї прищепила її нова оптимістична знайома. Нінні розповідає їй про своє життя й молодість, про свою родину й друзів, чия буденність тісно гуртувалася коло кафе "Зупинка", яке тримали сестра Нінні та її кохана. Ми дізнаємося чимало про життя й пригоди, як веселі так і трагічні, мешканців Вісл-Стоп, і з головою поринаємо в життя Америки 20-30-тих років: Велика Депресія, расова дискримінація, несправедливість по відношенню до жінок...

Після книги залишається приємне відчуття спокою і любові. Тут про банальні, але такі важливі речі. Головне для героїв - це завжди залишатися людиною і не зраджувати самому собі і своїм почуттям. Ці люди зовсім неідеальні, але такі близькі... Вони знаходять радість в маленьких речах і вміють любити.
Тут згадуються найголовніші болі людства: дискримінація жінок, расизм, кохання двох юних леді...

Історія розгортається в будинку пристарілих "Трояндова тераса". Там Евелін Коуч, жінка 48 років, яка втратила віру в життя, знайомиться з старою леді на ім'я Нінні Тредгуд. Вони стають друзями і кожного тижня Евелін приїздить до будинку, щоб навідати свою нову подругу. А та розповідає їй надзвичайно цікаву історію про життя в місті Вісл-Стоп 1920-1930 років.
Дивовижним є те, що навіть у часи Великої Депресії люди думали не лише про себе. Вони вміли жити, цінували дружбу і не залишали нікого напризволяще.
Без сумніву, ця книга займає важливе місце на полиці моєї домашньої бібліотеки і я обов'язково перечитуватиму її.

Книги Фенні Флегг володіють певною своєю атмосферою, своїм ароматом. Вони незвичайні, авторка не завжди акцентує увагу на динамічності сюжету, більше на людських почуттях. Саме тому ця книга для мене має аромат щирих людських почуттів, взаємовідносин, допомоги та доброти.
Ми маємо дві сюжетні лінії: розмова Евелін та Нінні про їх містечко та минуле цього містечка та його жителів. Учасницею цієї розповіді є й сама Нінні та її сестра, яка тримала біля залізниці кафе під назвою "Зупинка". Там могли зупинитися ті, кому це було потрібно. Фірмовою стравою були смажені зелені помідори, а поїсти там могли навіть безкоштовно.
Авторка звертає увагу на таку проблему, як расова дискримінація. У ті часи ця проблема стояла більш гостро, проте не варто вважати, що вона зараз повністю вирішена. Про таке не варто забувати. 20-30-ті роки були важкі не лише для Америки, а й для всього світу. Багато які країни відновлювалися після війни. Ще не набули такого поширення права людини, про них мало хто говорив. Не визнавалися права темношкірих, жінок, про це варто знати.
Загалом книга мені дуже сподобалася, у неї хороша атмосфера. І хоч моментами вона дуже сумна та акцентує на несправедливості, але це не псує загальну картину.