У книзі Андрія Содомори «Сльози речей» живе незвичайний Львів — Львів тонких настроїв та почуттів. рефреном тут можуть слугувати слова Верґілія «Є таки сльози речей, і що смертне — торкається серця». І як загублена на білому снігу рукавичка плаче за своєю господинею, так самотня людина у міському просторі сумує за втраченою гармонією життя — «золотим віком». все це й зумовило елегійну тональність письма. Проза Андрія Содомори переливається в поезію, а психологічні спостереження — у філософські медитації.