Справжня скарбниця мудрості Григорія Сковороди, до якої увійшли байки, поезії, переклади та листи мандрівного філософа до Михайла Ковалинського, а також оповідь "Життя Григорія Сковороди", "написане 1704 року в старовинній манері". Саме задоволення мати можливість доторкнутися до творінь відомого філософа ще у такому чудовому оформленні. Книга може стати приємним подарунком, як для того, хто цікавиться постаттю Сковороди, так і просто для книголюба, - це справжня окраса поличок. Не скажу, що "Буквар миру" можна опанувати за кілька днів, - це доволі складне для розуміння читання. Та це, мабуть, і зрозуміло, бо ж в Середньовіччі люди мислили дещо іншими категоріями, та й висловлювалися у не зовсім звичний для нас, сучасних людей, спосіб. Однак, якщо прикласти зусиль, мати щире бажання і зацікавленість, зрозуміти усе цілком реально. Більше того, Сковорода не був відірваним від людей, він черпав свої ідеї, свою силу, свою філософію саме від зустрічей, від спілкування з людьми. Мені завжди імпонувала його ідея "сродної" праці. Як на мене, вона продовжуватиме бути актуальною для людства завжди. Роздуми щодо християнства мали для мене, скоріш, історичну цінність. Як би там не було, такі речі читати й знати потрібно. Не обов'язково з усім погоджуватися, однак знати корисно.

Коли ця книга потрапляє до рук і починається знайомство з нею, на читанні вже перших абзаців - зацікавлюєшся і виникає бажання читати далі, ще і ще поринати у світ цікавих мислень, грамотних казкових байок чи філософських думок, що дають яскраві та влучні відповіді на питання, котрі час від часу навідують людину, котра мислить над буттям життя на землі. Кожна людина, котра прочитає твори Григорія Сковороди, знайде багато цікавого. Він дає відповіді на безліч питань про людські чесноти та згубні звички, показує вірний шлях думок щодо правильності поведінки і достойного життя людини, щоб почати себе поважати і жити в гармонії з самим собою та мати повагу серед людей. Висміює, але по філософськи, людські вади, котрі не дають жити достойно та чесно людині. Він настільки влучно писав, що його філософські думки дуже актуальні і цікаві для кожного покоління. Його твори - це наш безцінний спадок, котрий ми повинні зберегти, знати та передавати наступному поколінню. Це те, що змушує бути нас справжніми людьми.

Для многих из нас Григорий Сковорода живет на страницах учебников. Он покрылся пылью, потерялся в седых веках, как отблеск прошлого. Только школьные воспоминания и изображения на банкноте служат скудным напоминанием о нем. Аскетическое лицо Сковороды как бы намекает, что деньги - временное явление. А вот философия и знакомство с божественным - совсем другое дело. Да, этому философу трудно приписать жажду власти и денег. Почти вся его жизнь прошла в странствиях, теологических поисках и рефлексиях. Книга «Буквар миру» - это отличный шанс встретиться с мудростью Сковороды, в конце-концов понять, кто он такой, этот философ, автор дерзкой эпитафии «Світ ловив мене, але не впіймав». Несмотря на попытки его «классифицировать», Сковорода остался воплощением меняющегося духа и странствий. Великий философ отнюдь не изменчив. Он постоянен в своих поисках и даже предсказуем. Не бунтарь, а в некотором смысле еретик. Его главная цель - восславлять Бога, в царстве которого живет гармоничный человек. От Средневековья путешественник Григорий Сковорода унаследовал застенчивую анонимность в авторстве: «Це не мої думки, і не я їх вигадав, бо істина не має початку». Возрождение и Новое время подарили ему гуманистические мотивы и веру в человека, который должен совершенствовать себя и иметь любимое дело, дабы быть счастливым: «Людська душа геть мертва, поки не відійде до своєї природної справи. Вона схожа на застояну в тісноті каламутну й смердючу воду». Вообще, речь Сковороды в книге «Буквар миру» яркая, живая. Как говорится, народная. В тех же «Харьковских байках», которые вошли в этот сборник, философ резюмирует: «Байка тоді буває нікчемна й бабська, коли в низькій і смішній своїй шкаралупі не має зерна істини». Очевидно, что поиском этого зерна Григорий Сковорода занимался длительное время. На все вопросы ответ у него один: «Одне лиш тобі потрібне. Одне ж тільки і добре, і легке, а все інше - труд і недуга. Що ж є те одне-єдине? - Бог». Этим тезисом пропитаны и многочисленные байки, и «Вхідні двері до християнського життя». В последнем произведении Сковорода отчаянно борется с формализмом церковных обрядов. Потому что если человек не имеет Бога в сердце, то и выполнения всех предписаний недостаточно, чтобы быть настоящим христианином. «Церемонія - це все те, що його може виконати навіть останній негідник». В книге «Буквар миру» собраны не только произведения Григория Сковороды, но и переводы трудов Марка Цицерона, толкование философии Плутарха и письма к приятелю Михаила Ковалинского. Книга переведена на украинский язык, хотя читателя наверняка заинтересовал бы и оригинальный (староукраинский) язык Сковороды. Для ценителей литературы эта книга может стать новым захватывающим опытом познания истин философа-путешественника.