Книга всипана численними метафорами та порівняннями, які не зовсім притаманні українській культурі, але які надзвичайно влучно описують ту чи іншу ситуацію. Читаючи один із подібних довершено підібраних зворотів (робота перекладачів на вищому рівні!), хочеться ще і ще раз поринути в усвідомлення написаного, тому доводиться по декілька разів перечитувати. Не задля того, аби найкраще зрозуміти, а для того, щоб насолодитися вишуканою грою слів. Проблема, яку розкриває В’єт Тан Нгуєн, стосується не лише абсурдності та тонкощів війни у В’єтнамі, але й насамперед боротьби переконань індивіда. Головний герой, від чийого імені ведеться оповідь подвійний шпигун, який блискуче справляється зі своєю місією завдяки власному вмінню чудово налагоджувати контакти з різними людьми, перш за все, співчуття з іншими сприяє успішним результатам у відносинах з різними кадрами. Однак стається так, що відданість та переконання дружби змінюють його погляди (не політичного характеру, звісно, а щодо питання дотримання безпеки та життя власного друга). Тому відбувається абсолютна зміна обстановки, у результаті якої герой потрапляє в полон до своєї ж сторони. Як це вплине на життя оповідача? Чи змінить він свої переконання? Чи залишиться врешті-решт живим?

В'єт Тан Нгуєн - американський письменник в'єтнамського походження, який досить вдало дебютував зі своїм романом "Симпатик", який приніс йому багато літературних відзнак та нагород, в тому числі Пулітцерівську премію. Це літературна премія, лауреати якої мене рідко розчаровують (серед них є навіть кілька моїх найулюбленіших книжок), тому я можу сказати з упевненістю, що я їй довіряю. "Симпатик" - це роман про шпигуна, про подвійного агента. Його батько - французький священик, а мати - бідна в'єтнамська селянка. Він - дитя двох рас, і його ніде не приймають за свого. Власне, для того, аби стати своїм, йому завжди потрібно доводити власну приналежність. Під час В'єтнамської війни він переїжджає до Сполучених штатів, уже заразившись ідеями комунізму. У цій людині вирує постійна боротьба двох начал - Заходу та Сходу, Європи й Азії, капіталізму і комунізму, батька і матері, Франції і В'єтнаму. Він усвідомлює двоїстість власної природи, а також той факт, що найскладніша боротьба, у якій немає переможців - це боротьба з собою. Дуже добре написана книга, багато цитат я собі з неї виписала. Хороший текст, який дає привід задуматися.

Ця книжка з невідомих причин переслідувала мене у різних місцях - книгарнях, на сайтах, серед колег. Придбала її минулого року сама не певна чому, можливо щось у обкладинці мене зачепило, і звичайно відмітка, що роман - лауреат Пулітцерівської премії. Бігло переглянувши анотацію й зустрівши слово "шпигун" вирішила, що найближчим часом читати не захочу, але фабулакнигоманія у 3-му турі ввели в перелік з десяти книжок на читання книжку про шпигуна, тож час прийшов. Читати роман було складно. По-перше, починається все з описів ліквідації Сайгона 1975 р - стрілянина, снаряди, кров, смерть, шаленство, але опісля, коли дія переноситься до Сполучених Штатів, процес читання вирівнюється і починаєш звертати увагу на мовні звороти, що використовує автор, як він грає зі словами, які насичені метафори вводить у текст і книжка раптово стає.. прекрасною. Неоднозначні події, постійні подорожі у часі героя до його бідного дитинства у ролі байстрюка, проблеми самоідентифікації, життя на два фронти, сцени допитів, насилля. Автор аналізує психологію емігранта, протиставляє менталітет Заходу та Сходу, викриває відчуття загубленості у новому світі та біль втрати власної землі. Історія водночас і притягує до себе, і відкидає подалі. Текст написаний дуже майстерно, але до контексту треба бути готовим. У післямові автор посилається на джерела, що надихнули його на написання роману, і їх там неймовірно багато, але по-перше, ймовірно використовує досвід власних батьків та тих людей, що жили разом із ними у лагерях біженців після втечі з В'єтнаму. Тому історія частково автобіографічна, частково - вигадана, але більшістю - складена з доль багатьох безіменних людей, що пали жертвами чужих амбіцій.