Довго вагалася, чи купувати цю книгу. Наважилась. І не шкодую. Мені завжди цікаво знайомитись з новими авторами. І книгами, які змушують не лише слідкувати за сюжетом. Змушують думати. І перейматися долею головних героїв. Перше, що кинулось в око - у авторки є свій стиль. І це зовсім не примітивна мильна опера. Можливо, деякі описи надто локанічні, але особисто мені читати було дуже легко. Скажу одразу, що сюжет не новий. Успадкована від бабці сила, нерозділене кохання. Але поданий він досить оригінально, без зайвого пафосу і рожевих шмарклів, притаманних багатьом книгам подібного жанру. Цікаво було спостерігати за головною героїнею Тасею. За тим, як вона прийняла свою силу і як нею розпорядилася. Адже чим сильніші чари, тим страшніша за них розплата. Але особисто мені найбільше сподобався Богдан. Люблю таких умовно хороших героїв із своєю родзинкою. А у Богдана їх кілька. Одна з них навіть магічного походження. Що ж до самих чарів, то в книзі вони виступають тільки фоном. Якщо хтось очікує на крутий горор, то тут цього немає. Перед усім це книга про людські стосунки, про довіру. Про падіння, злети, самотність, нерозділене кохання. І вибір, за який завжди доводиться відповідати. Щодо закінчення, то, можливо, воно трохи передбачуване, проте я рада, що фінал саме такий, а не інший. Фінальна сцена на оглядовому майданчику Ельжбети - це щось! Раджу книгу любителям якісних і небанальних історій. А ще тим, хто любить Львів. Впевнена, ви не пошкодуєте

Вважаю себе читачем зі стажем, який ніколи не буде дочитувати те, що зараз модно називати "шлаком". На щастя, цей роман до нього не належить. Тому мене дуже здивував відгук попередньої читачки. Склалося враження, ніби ми з нею читали абсолютно різні книги. Хіба ж кохають за щось? Кохають попри. Любов не підвладна розуму та тверезому розрахунку. Ось і в родині Тасі, головної героїні книги, разом із магічною силою жінкам передавалося і нещасливе кохання. Не буду кидати спойлерів. Скажу тільки, що герої твору не картонні і не ідеальні. Тася не раз помилялася, роблячи помилковий вибір, з наслідками якого змушена була потім жити. А те, що твір має умовний хепі-енд (чому я насправді дуже рада), зовсім не робить його примітивною мильною оперою. Це книга значно вищого рівня. Роман читається швидко і легко. Але ця легкість зовсім йому не шкодить. У тексті багато оригінальних порівнянь. Імпонує те, що в автора є свій стиль. Я б порадила автору трохи більше заглибитись в характер Ігоря, а загадковий фотограф Богдан виписаний дуже вдало. У книзі це мій улюблений персонаж. А ще мені дуже сподобалась чудова атмосфера Львова, з його історією та величним неоготичним храмом Ольги і Єлизавети. Не сперечаюся, в Україні є безліч чудових міст і містечок. Але як можна не писати про Львів? Він же неперевершений! Після прочитання роману лишається приємний післясмак - це для мене головний знак якості написаного. Єдине - обкладинка здається не дуже вдалою. Вона зовсім не відображає змісту твору. Сюди потрібно щось значно витонченіше. Книгу зовсім не хочеться викидати. А покласти на поличку і через деякий час, під настрій, знову перечитати

Є люди красиві зовнішньо, але пусті всередині. А є такі книги. Коли красива обкладинка, красива анотація - а на ділі пустота. Після прочитання таких книг їх хочеться позбутися, викинути геть. А ще в фіналі обов'язково виникає питання - ну нащо таке друкувати? Дана книга абсолютно пуста, нецікава і непотрібна. Справа не тільки в придуркуватих персонажах, хоча що Тася, що Богдан, що Ігор, що решта - абсолютно дивні і нелогічні в своїх судженнях і своїх діях. Справа в авторі - вона створила персонажів плоскими, абсолютно не розкрила їх характерів, мотивів їх вчинків, логіки дій. Я так і не зрозуміла, за що Богдан так покохав Тасю, а Тася так була одержима Ігорем. Примітивна мова, прості діалоги (деякі книги від цього лише виграють, але не ця), ну а сам сюжет і його опис, то ніби дивитися серіал на 100 серій в дуже-дуже швидкій перемотці. Автор власне для мене зробила неможливе - нещасні 192 сторіночки я ледве змогла дочитати до кінця, настільки все було нудно і передбачувано. Ну а фінал - це взагалі штампований фінал всіх на світі найпримітивніших мелодрам. От тільки хочеться такому фіналу крикнути: "Не вірю". Ну і окрема мова про головну героїню - не часто можна зустріти таких дурних, нецікавих, зациклених на собі, незрілих персонажів. Таке відчуття, що ріст Тасі зупинився на віці 15 років і далі процес не пішов. Як висновок - не раджу. Під магічною обкладинкою ховається найбанальніший і найпримітивніший любовний роман, написаний не кращою літературною мовою. Цікаво - коли вже українські письменники дізнаються, що в Україні, крім Львова є ще дуже багато інших, не менш цікавих міст?