Прочитав на одному диханні. Мені приємно що живу в одній державі з такими людьми. Слава всім захисникам України

Я читаю не так багато книг про війну на Донбасі. І це погано, намагатимусь це виправляти. Ось, наприклад, прочитала Щоденник військового лікаря. І у мене стільки емоцій після прочитаного, що я навіть не можу скласти їх в слова. Це історія молодого військового лікаря, який одразу після початку АТО кидає все і їде на Схід. Книжка написана просто, але дуже детально і реалістично. Коли читаєш, то здається, ніби ти сам знаходишся десь на передовій, у медичному наметі. Що ти сам все це бачиш, чуєш, відчуваєш. Дуже образливо і боляче, що у нас такі хороші, сильні, сміливі люди і таке гниле керівництво. Тут дуже детально описано Іловайську трагедію. Навіть важко уявити, що пережили хлопці, які опинились в оточенні, залишені власною державою на вірну смерть. Автор намагається донести нам, читачам, що вони тоді відчували. Як кожної миті чекали, що їх вб'ють. Як цілими днями не мали, що їсти і пити. Як переживали смерті своїх побратимів. Та навіть і без цього на війні дуже "весело". Постійні обстріли, брак всього, багато поранених, для яких немає належних умов і ліків. Такі книжки треба просто брати і читати. Щоб розуміти, що там відбувається. Бо ми не маємо права не знати.

Серпень - це хороший місяць для відпустки. Ще цілий місяць літа й життя прекрасне. Але в 2014 році, серпень для багатьох став найстрашнішим місяцем в році. Іловайський котел. Віктор Чернієнко описує жахливі події Іловайського котла. Починаючи з того моменту, коли тільки збиралися звільняти місто, закінчуючи кінцем серпня, коли вже було ясно, що наші військові в котлі. Віктор з побратимами, 5 днів вибиралися з оточення. Без води і їжі. Без карт і навігації. В повному оточенні ворога й під постійними обстрілами. Це емоційний й правдивий щоденник де автор описує не тільки події, які відбуваються, й свої страхи. Як жити після того, як відібрав життя у людини, навіть, якщо це твій ворог. Як віддати побратиму свій джгут і знеболювальне позбавивши себе порятунку в разі поранення. Також, про своє бажання жити: «Як же неймовірно яскраво світить сьогодні тепле сонце! Вітру практично немає. Який чудовий день, щоб жити! Хоч би не загинути сьогодні… Не те щоб сьогоднішній день був чимось особливим чи важчий за попередні дні бою, просто сьогодні неймовірно хотілося ще пожити…!» Їм пощастило. Вийшли з котла живими. Ходили біля смерті настільки близько, що відчували її подих…але вижили.