Купила книжку для дитини, наша родина не позбавлена гумору та сарказму, тому вирішила взяти, попередньо прочитавши самостійно. Тим паче дітям варто знати і іншу сторону та сутність домашніх улюбленців, чи не краще це зробити у формі веселого оповідання з цікавими ілюстраціями? Книжечка невелика, події в ній описуються всього за один тиждень. Головний герой – кіт Тафі, від його лиця і йде розповідь у книжці. Розпочинається розповідь з того, що кіт вбив пташку, потім приніс мишку, а потім і сусідського кролика (який, на хвилиночку, такий же за розмірами, як і сам кіт). Маленька Еллі (дочка господарів сім’ї) дуже болісно переживає ці події, а ось котика така її реакція дивує – це ж він її улюбленець, чого переживати та ридма ридати за якусь пташку, мишку… Манера оповідання дуже іронічна, Тафі зображений, як типовий кіт, самозакоханий і нахабний, він не вбачає нічого надприродного у своїй поведінці, адже це його покликання, його природа. Читається легко, швидко, адже формат не великий, літери великі і досить великі чорно-білі малюнки. Вважаю, що підійде десь з 8 років (хоча тут особисте діло кожного і все залежить від того, як в родині подається інформація такого роду), бо ж тема смерті, яка присутня в даному оповіданні – це невід’ємна частина життя, та й для тих, у кого немає проблем із чорним гумором.

Купила книгу по просьбе 7-летнего сына, который увидел её в обзоре блогера, рассказывающего о детской литературе. Он очень любит котов и знает, что они не только милые пушистики, но и настоящие хищники. А еще он любит читать. Это дневник, который пишет сам кот. История начинается с похорон мертвой птички, которую он принес домой. Конечно, маленькая хозяйка его поступок не оценила. Она плакала и просила кота больше так не делать. Кот не впечатлился. Он с сарказмом и иронией рассказывает о похоронах, которые устроили его хозяйка и её родители. Затем была мышь. И новые похороны. Хозяйка снова плакала и уговаривала кота прекратить преступную деятельность. Кот снова не впечатлился. Ведь это не он убил мышку, он сама попала под машину, или ее отравили, а может грызун попался в лапы другому зверью. Кот точно не виноват. Последней каплей был соседский кролик, тушку которого кот протащил в дом через дверцу для животных. Дальше страницы дневника рассказывают о всех тяготах и лишениях, свалившихся на кота из-за этого маленького инцидента . А так же о том, как глупые и смешные хозяева скрывали следы преступления, которого он даже не совершал. Все заканчивается не так, как кажется на первый взгляд. Кот из шкодливого преступника в глазах девочки превращается в отважного героя. Сама книга достаточно тонкая, в ней есть небольшие черно-белые картинки. Страницы белые, шрифт крупный. Не бойтесь читать ее детям. Здесь не про ужасные убийства, а про наглого и самодовольного пушистого хищника. Тема смерти не акцентируется. Это очень остроумно и смешно. Я думаю, что лет с 7-8 вполне можно читать. История будет интересна и взрослым.

Купила книгу для свого племінника, якому 11 років. Він ухопився за неї одразу і реготав, поки читав, а також бігав і зачитував вголос нам найсмішніші моменти. Я думаю, це найкраща рекомендація для книжки, оскільки дорослим не так вже й легко розсмішити дітей, особливо коли цій дитині вже 11 років і він вважає себе наймудрішим :) Як зрозуміло із назви, книга побудована у вигляді щоденника від імені кота, який жахає своїх хазяїв тим, що притягує додому мертвих пташок та інших тваринок. Звісно, виникають підозри у провині цього кота і саме на цьому замішана основна інтрига книги. Єдиний мінус книги - сюжет повторює анекдот, який я одразу згадала і вже знала, чим все закінчиться. Тому було нецікаво. З іншого (і найголовнішого!) боку, мій племінник нічого такого раніше не чув, тому історія йому дуже сподобалась. Окремо хочу додати, що видання якісне, цупкий папір, гарні ілюстрації, великі літери, підходить для дітей меншого віку. Щодо того, чи можна дітям менше 10 років читати книги про покійних звіряток, я вважаю, що звісно, можна, адже смерть - це невід'ємна частина життя, до того ж діти, які живуть у селі, і самі часто бачать смерть тварин, ті ж кішки як мінімум, також тягають пташок та мишей додому, то чому про це не може прочитати і дитина з міста? Люди ж набагато гірші, їдять тваринок і дітей своїх теж годують, але про мертву мишу почитати - то вже ні. Отже, раджу тим, у кого немає проблем із чорним гумором :)